Після повернення з полону боєць разом із іншими звільненими азовцями перебував у лікарні, де перевіряли стан їхнього здоров’я, опісля був направлений на реабілітацію – спочатку до Трускавця, а потім в Білу Церкву на Київщині.
«Мені пощастило, що під час подій в Маріуполі я не був поранений. Були проблеми – виснаження організму, все інше. Але вже 4 місяці пройшло, як нас обміняли», – каже Андрій в інтерв’ю фанклубу Ultras Dynamo Kyiv.
Пішли в полон, щоб врятувати життя побратимів
З «Азовсталі» росіяни перевезли Андрія разом з іншими побратимами до колонії в Оленівку, а потім доставили в СІЗО на Донеччині. Там військовий і утримувався рік, аж поки не дочекався обміну.
«У нас були думки спробувати вийти звідти (з «Азовсталі»), таке інше. Але це означало кинути хлопців, котрі поранені і не зможуть цього зробити. Це не дуже гарно. Так само тіла хлопців, які загинули – лишати неправильно. Ти лишиш цим істотам, а потім невідомо, що з ними буде. А хочеться, щоб хлопців поховали як людей, бо вони того гідні. Прийшов наказ, що будемо здаватися – і все», – каже військовий.
Перед здачею в полон азовцям казали, що спочатку будуть забирати важкопоранених, потім поранених, а опісля – вийдуть решта воїнів:
«Щодо термінів – казали, буквально тиждень часу і обміняють всіх важкопоранених, котрим потрібна термінова допомога, потім обміняють жінок, через 3-4 місяці обміни сержантського і солдатського складу і кажуть: місяців через 6 будуть обміни офіцерів. Коли ми виходили з «Азовсталі», нами займалася їхня розвідка, а коли вийшли – нами почало займатися ФСБ».
Російське ФСБ ставилося до українських військових з більшою жорстокістю.
«ГРУ (російська розвідка – прим.) все ж таки мало більшу повагу до нас. Тому що вони так само приймали участь в подіях в Маріуполі, військове відношення, були бої, вони стикалися і знали, що доволі сильний противник. І мені здається, що саме через це вони мали повагу. Бо одне, що про нас розповідають в російських змі, а інша справа, коли ти побачив, що те, що вони кажуть, як ми невідомо що робимо, цього всього не було»
В колонії в Оленівці бійців «Азову» поселили в 3 окремі бараки, а потім розвозили в різному напрямку.
«Ми могли побачити, як до сусідніх бараків під’їжджали автобуси, але не могли дізнатися, куди їх везуть».
Побиття та нав’язування російської пропаганди – “виховні” заходи в СІЗО
20 липня, за тиждень до теракту в Оленівці Андрія перевезли до Донецького СІЗО. Там його зустріли жителі Донбасу, які стали на бік росії.
«Вони запитували, чи я брав участь у Майдані, я розумів, що вони про це потім все одно інформацію знайдуть, тому сказав, що так. І їм це не сподобалося, тому вони потім «пояснили» мені це фізичним способом. Потім в СІЗО ти відчуваєш, як ці люди тебе ненавидять – що 9 років їх бомблять і все інше».
Майже увесь час полонені проводили в тісній камері. Андрій каже, що за рік його лише один раз вивели в баню, де зміг помитися під теплою водою, кілька разів перевіряли, чи не заражені на туберкульоз, бо не хотіли епідемії. Виводили з камери тільки на допити.
«Час від часу в нас (в камері – прим.) проводились обшуки, нас вигонили на коридор і проводили там «профілактичну розмову» фізичним способом… Змушували співати російський гімн, якісь їхні кричалки».
Коли групу полонених виводили на допити, ставили їх на коліна біля входу до приміщення, де відбувалося «спілкування» по одному. Так люди були вимушені стояти по 6 годин, поки чергою не викличуть усіх. І лише коли допити завершувалися, уся група могла встати на ноги.
Для «профілактики» – полоненим у камеру (де були бійці-добровольці «Азову» та «Айдару») приносили пропагандистську літературу:
«Спочатку принесли брошурку про путіна. Що ми братні народи, що росія нас захищала, що ось вона взяла нас під своє крило в радянському союзі. А зараз нами керує захід і ми неправильно себе ведемо. Але на нас ця пропаганда не подіє»
Рік без відліку часу та повернення додому
Особистих речей, годинників у полонених не було. Тому про приблизну годину доби були змушені орієнтуватися за сонцем. Щоранку в один і той же час давали сніданок.
«Прокинувся, о 6 ранку принесли сніданок. Приблизно відбувалося в один і той самий час. І по сонцю якось орієнтувалися. Потім обід, вечеря, і відбій. Їжа більш-менш нормальна, тільки порції доволі мізерні були. Тому коли вийшов з полону, я зрозумів, що втратив 15 кілограм. А є хлопці, котрі втратили і 30 кілограм, у кожного свій організм».
Взимку полонені були вимушені мерзнути, бо перебували в камерах в тому одязі, в якому їх привезли з-під Маріуполя. Ще один метод знущання – полонених змушували годинами лежати на холодній підлозі біля входу до камери.
В день, коли в ході обміну полоненими, Андрія та побратимів повертали додому, в СІЗО нічого не говорили, куди їх везуть та що це обмін. Тільки сказати забрати особисти речі з камер та не брати тюремне. Чоловіки, в яких не було ніяких особистих речей, окрім власного сумління і честі, залишили каземати. Через кілька днів їм судилося бути знову вдома, на вільній землі.
Тепер, після завершення реабілітації, Андрій Адрощук (Електрон) мріє поїхати в гори – щоб надихатися свіжим повітрям та надивитися на простори.
Після пережитого в полоні, про людей, які до війни мали українські паспорти, а тепер стали на бік окупанта, воїн говорить так:
«9 років – вони вже втрачені, бо їм промивали мізки весь цей час, і мені важко уявити, що вони зможуть повернутися в Україну, і якось вжитися в наше сучасне суспільство. Мені здається, що через те, що там днр-росія, вони відсталі трохи від сучасного життя, – ділиться військовий, – Ми колись повернемо територію Донецької і Луганської областей до кордонів, і наша країна має їм не перешкоджати – просто щоб вони виїхали і жили там, в росії, да і все. Нащо нам ще потім утримувати ув’язнених, їм платити та їх годувати. Тому хай живуть там (в рф – прим.). Всерівно їх доля знайде, і бумерангом їм повернеться все, що потрібно».
Раніше “ВК” розповідав як під час окупації Ірпеня спортсмен зі зброєю Максим Левченко разом з побратимами нищили російську техніку та захоплювати танки окупанта, а згодом – боронили Маріуполь від ворога та потрапили в полон. Після повернення додому захисник поділився воєнним досвідом.