Тіло, пандемія і робота – якою була виставка Віталія Кохана в The Naked Room

Автор: Вероніка Яблонська
14:48 15.06

Тіло – один з перших об’єктів, що почав фігурувати в мистецтві. В наскельних малюнках і примітивних скульптурах люди зображали свої та оточуючих тіла, бо вони їх бачили і якоюсь мірою саме тіла вибудовували тодішню реальність. Тіло як інструмент, як засіб, як самоціль роздивляємось крізь призму виставки Віталія Кохана в галереї The Naked Room.

Тіло, пандемія і робота – якою була виставка Віталія Кохана в The Naked Room

Тіла народжених хворими або недоношеними дітей в Спарті скидали з обриву, бо вважалось, що вони не можуть стати добрими воїнами.

Тіла молодих жінок традиційно охороняли батьки або старші брати, вони ж і вирішували, коли час передавати тіло іншому чоловікові, бо жінки мали народжувати дітей і вести домашнє господарство. 

Деякі соціологи стверджують, що причиною багатодітності сімей в країнах Східної Європи наприкінці ХІХ-початку ХХ століття був банальний брак робочих рук. Так, люди народжувались, щоб працювати і що робило їх життя ще важчим – їх роботу цілком можна було виміряти квадратними кілометрами зораного поля або кілограмами зібраного врожаю. 

Неефективність (скажімо, неспроможність робити якусь кількість роботи), мабуть, найкраще описав Кафка у своєму “Перевтіленні”. 

Грегор Замза – той самий спартанський хлопчик, якого скинули з обриву. Від нього відгородились і про нього забули, як тільки він втратив можливість працювати і годувати свою сім’ю. 

Це зачіпає величезний пласт інших проблем – наприклад, наскільки наше суспільство готове розуміти та приймати інвалідність або ж нейроособливість інших людей? Як виживати в світі, де все можна виміряти, а ти просто не можеш робити роботу? 

Здавалося б, розвиток технологій, індустрій, автоматизації роботи, зрештою, мав би полегшити нам життя. 

У фільмі “Назад в минуле” були кросівки, які зашнуровують самі себе – проста фантазія про те, що працювати можна буде трохи менше, що можна буде не робити бодай якусь частину зі щоденної важкої праці. 

Але фантазії не здійснились. 

На зміну важкій фізичній праці з землею або домашній роботі прийшла діджиталізація. Ефективність людської роботи стало виміряти ще легше – через Google Analytics та кількість лайків.

Чи можемо ми сказати, що люди приречені вічно важко працювати на роботі, а то й не на одній? 

Зараз, здається, уже нікого не здивуєш тим, що люди працюють на кількох роботах або тягнуть на собі кілька проєктів. І все заради того, аби обслуговувати своє тіло – купувати їжу, мати доступ до медицини, оздоровлювати його через тренування і так далі. 

Насправді, це вічне коло з найпростіших людських проблем, і саме тут фокус зміщується з фізичного на ментальне. 

Східноєвропейські країни – бідні, і люди важко працюють для того, аби забезпечити собі базові потреби. Це супроводжується емоційнимм вигоранням, хронічною втомою, розладами харчової поведінки, деперсоналізацією та ще цілим букетом психічних проблем. 

То що ж робити і до чого це все? 

Нам пощастило жити в час, коли пандемія вивела проблему самопіклування на новий рівень.

Тіло стало самоцінністю, і навіть більше – ми наче вчимось вибудовувати з ним партнерські відносини. Ми по-різному захищаємо його від вірусу, носимо маски, користуємось антисептиками, а воно в свою чергу дозволяє нам пережити глобальну пандемію. 

І навіть більше – це підриває всю концепцію ефективності, яка традиційно переслідувала людей, адже згадуючи про жертв та врятованих ніхто не питає, на яких роботах вони працювали та чого досягнули. 

Кожне втрачене життя – трагедія, а кожне врятоване життя – свято. Це можна вважати головним уроком, який дала нам пандемія. 

16 червня в галереї The Naked Room відкривається виставка митця Саші Курмаза “КОЛИ СТРАХ СТАЄ ДРУГОМ”. 

Галерея працює з 11:00 до 20:00 щодня. 

Читайте також: Секс і Київ. Де закінчується “сексуальна свобода” і починається “несвобода”?

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...