Ведуча програм на телеканалі «6 Соток» Олена Троян – киянка, яка «виросла на асфальті» у самісінькому центрі Києва – на вулиці Є. Чикаленка (стара назва Пушкінська – Ред.).
Любов до квітів доньки та внучки відомих українських науковців проросла і крізь асфальт. Як кажуть, гени – річ унікальна. Миле дитяче захоплення вирощувати квіти та виписувати насіння поштою з радянських журналів перетворилося спочатку у хобі в дорослому житті, а згодом навіть у професію ведучої програм та блогера з цікавими текстами про дивовижний світ рослин, які кожен може вирощувати у себе на дачі.
Ми зустрілися з пані Оленою, коли її унікальний сад різноманітних рослин одягнув осінні шати, але у природи не буває поганої погоди – кожен сезон має свої унікальні миті.
Сад Олени Троян розташований в Київській області неподалік Києва.
Біля парадного входу нас зустрічають господиня цієї неймовірної оази та пес – oдразу відчувається, що він залюблений господинею, як і десятки чи сотні різних рослин на її ділянці – відомих окультурених і не дуже, малопомітних на перший погляд і водночас по-своєму унікальних.
До речі, пані Олена не є професійним озеленювачем, але з цього приводу не переймається. У цій справі головне – наполегливість, трудоголізм, затятість та вміння спостерігати за диким світом фауни. 
— До вас приходять гості, щоб помилуватися садом?
— Мені весь час здавалося, що у нас прекрасний сад. Мені хотілося, щоб його побачило якомога більше людей. Я стала вести сторінку в фб, де розміщувала фотографії саду. Моя донька серйозно займалась фотографією і суворо критикувала мої світлини та казала, що так фотографувати не годиться. Мовляв, не можна знімати на автоматі, треба залежно від освітлення змінювати вручну ISO, міняти діафрагму, розмивати (заблурювати) фон тощо. Донька також подарувала свій сучасний фотоапарат. Я дослухалася до її порад, і якість світлин значно поліпшилася. У результаті – збільшилася й аудиторія поціновувачів.
Квіти я любила завжди. В моєму житті був перший сад – традиційні 6 соток у садовому товаристві, потім другий, значно більшої площі, де я вперше використала не лише знання про рослин, а й спробувала свої здібності ландшафтного дизайнера, і, нарешті, нинішній – третій.
Згодом Андрій Медвєдь, товариш мого сина, створив телеканал «6 Соток». Я подивилася деякі програми і висловила своє бачення, чого бракує глядачеві. Потім мене запросили взяти участь в одній передачі й загалом почати знімати для телеканалу щось своє, а говорити я люблю (сміється), і тут, як кажуть, Остапа понесло. Цікаво бути водночас і сценаристом, і режисером. Вдячна власникам за таку можливість, «6 Соток» – чудовий канал, де можна знайти багато цікавої інформації з питань городництва, садівництва, квітникарства, різноманітні поробки тощо.
— Наскільки швидко адаптувалися до соціальних мереж ?
— Я фізик за фахом. Закінчила фізичний факультет Київського університету. Коли ми одружилися з чоловіком і в нас народилися діти, нам бракувало грошей, і ми почали підробляти науковими перекладами. Це дуже допомогло не лише в сенсі додаткового підробітку, а й в набутті досвіду технічного перекладу. Тому коли в Києві відкрилася перша американська ІТ-компанія Digital, мене запросили туди перекладачем, що докорінно змінило моє життя на наступні 25 років. А коли ти працюєш в американській комп’ютерній компанії від початку появи інтернету, питання про адаптацію до соціальних мереж відразу знімається.
— У чому плюс комунікації через соціальні мережі?
— Ти спілкуєшся відразу з великою аудиторією – як у своїй країні, так і за її межами, але було б добре, якби була альтернатива Facebook – занадто вже тут багато реклами. Підтримувати активно кілька соціальних мереж для мене складно. Я спробувала свого часу завести Instagram – у мене з того нічого не вийшло. Я не бачила в цьому сенсу. Ти маєш обрати щось одне.
— Отож, фізики все-таки бувають ліриками? Певно, ви вже неодноразово відповідали на запитання, коли і як з’явився задум вирощувати квіти?
— Я б не сказала, що я є ліриком, хоча я дуже люблю читати, і в юності на запитання «Яка ваша улюблена справа?» я завжди відповідала – читати і дивувалася, як може бути інакше. Мені здається, що фізична освіта є гарним освітнім бекграундом – це основа основ. Вона дає тверезий погляд на життя та аналітичний підхід до розуміння подій у світі.
— Сад – це хобі?
— Звісно (усміхається). Розумієте, зараз з’явилися такі професії, яких в моїй юності просто не було. Я кажу про ландшафтних дизайнерів.
Я народилася та виросла в сім’ї науковців. Усі кандидати та доктори наук. Фізики, фізіологи, зоологи-генетики… Перші 17 років життя я прожила з бабусею в медичному інституті (нині Національний медичний університет імені Олександра Богомольця) на вулиці Пушкінській, 22. Бабуся – доцент, викладач кафедри фізіології, жила на 4-му поверсі, а на першому читала лекції. Через 2 будинки на Богдана Хмельницького, 9, була моя школа №92, а сусіднім зі школою будинком на вул. Терещенківській був Інститут металофізики, де працювала мама. Отже, вибір був між медициною та фізикою. Коли я була маленькою, то майже всі лікарі Києва були випускниками бабусі. Її учнями. Це, до речі, спрощувало питання медичного обслуговування (жартує), але я не про те. Насправді всі мої предки були пов’язані або з фізикою, або з медициною. А квіти – це, певно, по дідовій лінії захоплення. Батько мого тата був генетиком, і зараз у вишах вивчають праці генетика Івана Івановича Клодницького. Його вислали за революційну діяльність з Російської імперії, і він закінчив Фрайбурзький університет в Німеччині, був учнем Вейсмана, вейсманістом, як казали в СРСР. Генетика крокувала світом, і тільки в Радянському Союзі її разом із кібернетикою тривалий час вважали лженауками та «продажними дівками» імперіалізму. Зараз соромно і смішно згадувати, але, на жаль, було й таке. Тобто всі мої предки з обох сторін були вченими, і тут я раптом захоплююся квітами. Чому почала розповідати про бабусю? Вона вийшла на пенсію у 70 років, і ми купили дачу. На тій дачі я вирощувала свої перші рослини.
Я навчалася у київській школі №92 – це була спеціалізована англійсько-українська школа – там навчалися діти українських письменників – Стельмаха, Гончара, Павличка і загалом діти української інтелігенції. Школа певним чином була пов’язана з Ботанічним садом імені Фоміна, і ми ще в 5 та 6 класі проходили там шкільну практику – у закритій частині. Це дало новий поштовх моїм захопленням. На жаль, Ботанічний сад сьогодні дуже відрізняється від Ботанічного саду кінця 60-х років. В гірший бік. Втрачено та занедбано чимало.
— Де брали насіння квітів?
— Зазвичай всіма рослинами мінялися з сусідами по дачній ділянці, оскільки в СРСР все було дефіцитом. І от наприкінці 80-х маленьким ковточком свіжого повітря стали оголошення приватних осіб на останній сторінці всесоюзного журналу «Цвєтоводство». Люди пропонували поділитися насінням, цибулинамі і навіть кореневищами, деякі робили це безкоштовно, хоча насправді здебільшого вони їх продавали. Я пам’ятаю, як завжди бігла до поштової скриньки – там лежав черговий лист від однодумців, а тато іронічно питав: «Знову квіточки?». Родиною це сприймалося як дивацтво, бо ти ж наче фізик і вже закінчила університет, і маєш двох дітей, може, досить бавитися з рослинами? Дача – це джерело врожаю, і крапка. Цей врожай якось допомагав існувати в Радянському Союзі. Хоча тато теж насправді вирощував квіти, щоправда класичні, наприклад, бузок і троянди.
У певний період в Радянському Союзі був непоганий асортимент насіння, але десь у 50-х чи 60-х роках. Тоді на Куренівці існувало садівництво і вирощувалося багато рослин і на продаж, і для оздоблення міста. У 80-ті роки такого асортименту вже не існувало. Якось все було знищено, забудовано ще задовго до розпаду Союзу.
Сьогодні порівняно з тим, що було наявно у Радянському Союзі для любителів рослин, вибір величезний. Хоча я пам’ятаю, як біля Золотих Воріт був магазин квітів, і я мамі на 8 Березня купувала бузок у горщику. Зараз я такого ніде не бачу. Асортимент сильно змінився.
Порівняно з 2000-м роками у нас також дуже звузився асортимент насіння. Мені складно говорити про причини цього явища. Певно, невигідно. Значну частину рослин мого саду вирощено з насіння того періоду. Це дозволило мені суттєво заощадити кошти і мати велику кількість цікавих рослин.
Зараз у пакетиків з насінням красиві різнокольорові етикетки, але насправді вибір досить обмежений. Деякі рослини просто зникли, їх доводиться шукати в таких самих ентузіастів, або у ботанічному саду. Наприклад, запашний тютюн був усе моє дитинство, я згадую теплі літні дачні вечори і витончений аромат тютюну. Літо і цей аромат поєднані в моїй пам’яті нерозривно, а зараз його насіння неможливо купити. Вдалося відшукати лише в ботанічному саду. Те саме стосується матіоли та деяких інших квітів, наприклад, резеди, яку я так ніде і не знайшла.
Моє завдання – розповісти глядачам і читачам, що ціною досить незначних зусиль – фізичних та фінансових – можна власноруч створювати прекрасні різноманітні сади. Що великий газон і туї під парканом – це вчорашній день ландшафтного дизайну. В світі існує безліч цікавих рослин, вартих нашої уваги. Що рослини знайдуться і для великих обійсть, і для зовсім маленьких садочків. Вони прийшли до нас звідусіль і, попри чужоземне походження, цілком придатні для вирощування в умовах нашого клімату.
Мені хотілося створити сад, яким можна гуляти. Де є безліч затишних куточків. Сад, який не бачиш одразу цілком і де доріжки ваблять тебе йти далі і далі, зазирнути за один ріг, а потім за наступний, а потім ще і ще. І відкривати для себе нові картинки, нові краєвиди. І, повірте, для цього не потрібно мати гектари землі. Потрібно мати знання та трохи смаку. Натомість, на жаль, ще й досі більшість людей при озелененні своїх дворів йде за принципом «затуячити паркан». Хочеться це змінити і урізноманітнити картинки.
— Яка улюблена квітка в тих, хто з квітами йде по життю, чи всі вони улюблені?
— У мене немає улюбленої квітки як такої. Дуже люблю первоцвіти! За їхню тендітність, за медовий аромат, за витончену красу. Люблю розкіш півоній та веселку півників. Адже irida, від якої походить назва «ірис», – це райдуга. Люблю різноманітні польові квіти. Влітку обожнюю жоржини, ну а зараз не можу не милуватися грацією осінніх айстр – морозів, яких маю в саду безліч, а також не любити осінні хризантеми з їхнім гіркуватим, але таким незабутнім ароматом.
Були квіти, інтерес до яких спалахував на різних етапах життя. Квіти, які мені за будь-яку ціну хотілося розшукати та виростити в себе.
— Існує якийсь домашній облік ваших рослин? Ви знаєте, скільки видів зростає у вашому саду? Запитую, бо ж ви –фізик, а люди цієї сфери люблять порядок у цифрах.
— Я, напевно, неправильний фізик (сміється). Насправді просто немає такої потреби. Я все тримаю в голові. До речі, щодо улюбленої квітки. У мене ще з юнацьких часів збереглася книжка про багаторічні квіти, надрукована у далекому 59-му році. Кращої книжки я не зустрічала. Бо зараз інтернет, на жаль, не є джерелом надійної інформації, як було на початку його існування. Сьогодні в інтернеті кожен пише, що хоче. На жаль, суттєва частина розміщено інформації не є перевіреною та достовірною. Написати та видати книжку значно складніше, ніж розмістити допис в інтернеті, тому й довіра до книжок набагато вища.
Тож ця книжка лежала роками у нас на дачі – у Глевасі. Вона відкрила мені світ рослин, навіть про існування яких я не мала уяви. Але одна рослина своїм описом вразила мене найбільше. Ясенець або лат. Dictámnus. Неопалима купина. Я ніколи її не зустрічала ані в природі, ані в садах сусідів чи знайомих, хоча було зазначено, що рослина поширена в лісах СРСР. У книжці було написано, що вона має запах диму та лимону. І от ми їдемо з чоловіком Кримом. Раптом я бачу десь там високо на схилі щось, і миттєво у підсвідомості спливає думка – він, омріяний загадковий диктамнус! На ходу вистрибую з машини, лізу на кам’яну стіну дороги, дерусь далі по гравійному осипу – і от переді мною біло-рожева галявина. Вдихаю дивний аромат суміші диму з лимоном і розумію, що не помилилася. Він! Прекрасний ясенець – від слова «ясен», бо листя схоже на листя ясена. А дим з лимоном, бо квітка виділяє ефір. Ми обережно викопали один кущ і перевезли в наш сад. А потім на власній шкірі я відчула, що таке опіки від того ефіру. Якщо опік кропиви відчувається відразу і відсмикуєш руку, то при контакті з ясенцем не відчуваєш нічого, крім запаху. Потім цей ефір потрапляє під шкіру. У перший рік після такої експедиції у мене були страшні чорні глибокі опіки. Небезпечна, але прекрасна рослина. 
— А в книжці про можливі опіки було написано?
— Там було вказано, що ефір викликає опіки при контакті зі шкірою, але не було зрозуміло, яким саме чином. Але все одно ясенець – це улюблена квітка. Вона дуже красива, як орхідея. Я в захваті від неї!
Хоча насправді знайомство з кожною квіткою – це завжди відкриття якогось нового світу. Він набагато ширший, ніж нарциси, півонії чи троянди. Потім до мого поля зору потрапив залізняк – є такий залізняк Рассела. Жовтий – на відміну від залізняків, поширених в Україні. Багато років пішло на те, щоб його знайти. Мені навіть з-за кордону свого часу його передавали. Але не прижився. Замовила насіння і виростила з нього. Тепер дарую усім. Розмножую та розповсюджую красу.
— Знаю, що ви багато подорожуєте – яка країна вас найбільше вразила своїм квітковим різноманіттям?
— Без жодного сумніву та коливань – Мексика. Ми були там 11 разів і навіть з чоловіком через любов до неї вивчили іспанську. І вразило якраз не рослинне різноманіття, хоча в цьому аспекті Мексика теж цікава. Ще наприкінці 90-х ми літали на Мальдіви і там познайомилися з португальським подружжям. Вони нас переконали, що Мальдіви – це, звісно, гарно, але Мексика – це свято, яке не припиняється ніколи. Ми закохалися в цю країну з першого візиту. Ми були лише на півострові Юкатан – він величезний. Тут нас вразило море. Такого більше немає ніде – ні в Єгипті, ні на Мальдівах, ні в Греції, ні у Франції чи Іспанії. Карибське море – унікальне в своєму кольорі. Це абсолютна краса. Також у Мексиці є природні парки, яких ми не бачили більше ніде ну і, звичайно, величезна кількість археологічних цікавинок, покинутих, але досі величних давніх міст. Усі вони різні, і всі надзвичайно гарні та варті уваги.
Напередодні подорожі до Мексики ми злітали в Китай, і він, на жаль, вразив нас негативно не в плані природи, а радше своїм ставленням до гостей, де тебе на кожному кроці намагаються обдурити. Всі. Починаючи від особистого гіда і закінчуючи пересічними продавцями солодощів, шовку, сувенірів, чаю тощо. Нам навіть з цих причин довелося перервати свою подорож.
— Яка екзотична квітка під час подорожей вас вразила найбільше?
— Навіть не скажу відразу. Ви ж знаєте, певно, що зараз по всьому світу курорти та різні місця відпочинку мають абсолютно однакове озеленення – де б ви не були: від Таїланду до Мексики. Є така квітка бугенвілія – така малинового кольору. Відпочивальники на закордонних курортах бачили її, бо вона всюди. Красива квітка, але був такий француз Луї Антуан де Бугенвіль – мореплавець, військовий, дослідник, який здійснив першу французьку навколосвітню подорож. Саме під час подорожі була відкрита ця квітка, яку назвали на його честь. І бідолашний Бугенвіль був пророком, коли говорив, що незважаючи на всі географічні відкриття та досягнення, йогo згадуватимуть тільки через цю квітку.
Хоча стривайте – була така рослина, яка мене вразила. Наша перша подорож в Латинську Америку відбулася в Пуерто-Рико. Був початок березня. Ми приїхали пізно вночі. Прокидаємося вранці, дивимося у вікно і бачимо вдалині зелені луки та квітучі яблуні, але розуміємо, що навряд чи зустрінемо яблуні в тропіках. Вийшли з готелю, підійшли до загадкових дерев і пересвідчились, що ніякі то не яблуні, а якісь дивні рослини з дуже красивими та запашними квітами. З ніжним солодким ароматом. Ми зробили кілька фото, а на землі під деревом знайшли зламану гілку. Таку собі пряму, міцну й товсту палицю. Ми її взяли на згадку про подорож і привезли до Києва. Як сувенір.
Палиця пролежала у нас місяць чи два. Додам, що була вона насправді досить велика, майже завтовшки з мою руку. І раптом з гілочки-сувеніра, яка просто лежала на підвіконні, почав з’являтися пагін, а згодом і квітка. Ми поставили її у воду, а згодом, коли з’явилося коріння, посадили в землю. Вона росла в нас і квітла багато років. Тривалий час ми не знали, що це, але вважали цю палицю, що ожила, найбільшим дивом у нашому житті.
— Тo що це за квітка була насправді? Ви таки довідалися її назву?
— Так, через два чи навіть три роки. Плюмерія.
— З якими квітами у вас асоціюється Україна: соняшники та чорнобривці – це ж не українські квіти?
— Так, соняшники та чорнобривці родом з Мексики, хоча асоціюються з Україною. У листопаді, коли вся Мексика відзначає День мертвих, квітка мертвих – sempasúchil, або чорнобривці – повсюди. Це один з головних символів сезону. Вважається, що пелюстки чорнобривців випромінюють тепло сонця й освітлюють померлим шлях додому.
Що в мене асоціюється з Україною – без сумніву, це український степ. Деревій, звіробій, буркун, медок, льон, петрові батоги – це все наші рідні степові чи польові квіти. Степ та луки чудові завжди, починаючи з ранньої весни та до пізньої осені. Дуже люблю такий рідкий сьогодні горицвіт. На жаль, квітку висмикали через лікувальні властивості, в природі її майже немає. На Миколаївщині є заповідник – Єланецький степ, і там зберігся горицвіт. Коли він квітує, здається, що степ і справді горить золотом. А ще дуже люблю Крим. На Київщині люблю луки навколо Десни та й взагалі природа України прекрасна, де б ти не був. Від Карпат до степів Донеччини. Від боліт та вересових пустищів Полісся до гірських масивів Криму. Наша батьківщина чудова!
— Щодо самого телеканалу «6 Соток», можете детальніше розповісти, де саме глядачі його можуть знайти та побачити Ваші програми?
— Телеканал «6 Соток» – це платний спеціалізований телеканал, що поширюється в кабельних мережах країни. Сьогодні телеканал присутній у переважній більшості кабельних операторів України, як-от: MEGOGO, SWEET TV, KYIVSTAR TV, «Воля кабель», «Тріолан» та багато інших. Телеканал за більш ніж півтора року свого існування вже має свою сталу аудиторію та користується немалим попитом серед глядачів.
Крім самого телеканалу, мої програми також можна побачити на YouTube-ресурсі телеканалу «6 Соток» та обговорити у Facebook-спільноті телеканалу.
Читайте також: Народний художний Олексій Петренко майже 13 років у своєму рідному селі безоплатно вчить малювати дітей та дорослих