Стадіон так стадіон. Як і де Київ вчився грати в футбол

14:11 24.06

Безліч прихильників футболу зараз спостерігають за грою української збірної на Євро-2020. І хоча до фіналу ще далеко, профільні видання вже називають зустріч українців з командою Нідерландів самим яскравим матчем чемпіонату Європи. До України футбол привезли європейці, та минули якість там півтора століття – і наші спортсмени показують Європі гру найвищого гатунку. Згадаємо, як і де Київ навчився грати у футбол. 

Стадіон так стадіон. Як і де Київ вчився грати в футбол

З вболівальників у спортсмени

До Києва футбол привезли чехи працівники “Київського чавуноливарного і механічного заводу”, заснованого Я. Гретером і Й. Криванеком у 1882 році.

Згодом більшовики націоналізували підприємство і переназвали його на свою честь “Більшовик”. Але до революції це було потужне промислове виробництво з майже тисячею найманих працівників, серед яких було чимало іноземців. Посади інженерів та висококваліфікованих робітників обіймали переважно вихідці з Чехії. Вони й привезли з собою захоплення модною на той час у Європі грою. І саме з чехів була сформована перша київська футбольна команда “Південь”, пізніше перейменована на “Сокіл”.

Фото:ashevchenko.kiev.ua

Кияни не довго погоджувалися на роль безучасного глядача. Слідом за дітьми інженерів і заводчиків м’яча почали ганяти гімназисти, а за ними – й всі охочі.

Пустир на Сирці, де нині розташована кіностудія О. Довженка, розчистили від чагарників та встановили футбольні ворота – тут тренувалися чехи, тут же пройшов перший у місті показовий матч.

Трохи пізніше спортивний майданчик з футбольним полем з’являється на території Київського політехнічного інституту, на базі цього навчального закладу з викладачів та студентів сформувалася легендарна команда “Політехніка”.

Перша міська футбольна ліга

Регулярні матчі у Києві проводяться з жовтня 1911 року, завдяки заснуванню у місті власної футбольної ліги.

До неї увійшли 6 київських клубів: “Любителі спорту”, Спортивно-Гімнастичний гурток при Київському Політехнічному інституті, гуртки “Славія”, “Спорт” (створена при Німецькому гімнастичному товаристві) і “Фенікс” та команда Польського гімнастичного товариства.

Ініціатори заснування Київської футбольної ліги – нападник команди “Спорт” Олександр Вешке, один із засновників команди “Політехніки” та її півзахисник, доцент хімії Київського політеху Микола Тананаєв.

Головою організації обрали Тананаєва, Вешке віддали посаду секретаря комітету. Й вже на установчих зборах ліги було прийнято рішення про проведення першого міського чемпіонату з футболу. І перший приз – срібний кубок, відлитий з срібла родини Вешке, яка пожертвувала його на виготовлення почесної нагороди.

У змаганнях 1911 року його виграли “Політехніки”.

Фото: nmuofficial.com

Кубок одного переможця

Відомий у той час у Києві лікар Євген Гарнич-Гарницький мав славу чи не найголовнішого пропагандиста здорового способу життя, фізкультури та спорту.

Заснований ним у 1895 році спортивний гурток давав змогу займатися гімнастикою, легкою та важкою атлетикою, боротьбою, а також фехтуванням і стрільбою. Разом з тим на хвилі захоплення киян футболом “батько київської атлетики” заснував нову нагороду, яка отримала назву Кубок Гарнича-Гарницького. Та отримати його встигла лише одна команда – у 1918 році її виграла “Маккабі”, яка представляла єврейську громаду Києва.

За традицією, через рік кубок мав би перейти до рук нового переможця, але у наступні роки розрухи Києву було не до футболу.

Фото: ru.wikipedia.org

“Спортивне поле”

Одна з особливостей футболу – він вимагає певної спортивної інфраструктури. Звісно, можна грати й в умовах, як на Сирці.

Та місцева преса зберегла спогади про ті зустрічі. Футболісти під час гри “місили болото”, падали в нього і до кінця матчу ставали схожими не на спортсменів, а на сажотрусів. Додайте до цього ще й той факт, що у перші роки футбол був доволі жорстким видом спорту.

Під час гри чоловіки на полі щедро обмінювалися стусанами та розбивали один одному носи. Чи варто було чекати серйозного ставлення до такого спорту і, тим паче, капіталовкладень у його розвиток, якщо виглядає він як груба мужицька забавка?

Може, саме тому більшість відомих київських благодійників щедро жертвували на розвиток чого завгодно, але не футболу.

Окультуренню футболу зокрема сприяло будівництво стадіонів. Перший стаціонарний урочисто відкрився у Києві у серпні 1912 року на Лук’янівці. Криті трибуни вміщали до 1000 глядачів, відкриті – ще 1750, на додачу – ще й окремий майданчик для 2000 стоячих уболівальників. Відкривали стадіон гучно: з військовим оркестром та фейерверком, та головна подія урочистого дня – футбольний матч.

Через рік на цьому ж майданчику при повному аншлазі зустрічалися кращі київські команди, у фіналі “Політехніки” перемогли “Славію” і отримали той самий Срібний кубок Вешке.

Фото: nsc-olimpiyskiy.com.ua

Червоний, Республіканський, Центральний…

Відомий нині як НСК “Олімпійський”, стадіон за історію свого існування пережив п’ять серйозних реконструкцій і десять разів змінював назву.

Фото: the-city.kiev.ua.

Збудований у 1923 році він відразу ж став головним футбольним майданчиком міста. Тут проводилися всі важливі матчі першості Києва. Саме тут грав легендарний київський клуб “Желдор” з його найкращими футболістами Ямковим, Товаровським, Бардадимом, Шевцововим, Долговим, Фенхелем та ін. І саме на “Червоному” пройшов перший міжнародний матч.

У 1927 році збірна Києва зустрілася з робітничою збірною Нижньої Австрії. Тут же зіграла свій перший міжнародний матч команда “Динамо”. У 1929 році вони поступилися команді з Нижньої Австрії 3:4.

Фото: 14 вересня 1929 року.

“Динамо” зустрічається з “Дойч Ваграм”. Так, це був головний футбольний стадіон міста, але трав’яного покриву на ньому не було, як і освітлення, а роль трибун виконували розставлені на схилі Черепанової гори лавочки. Для міста другого плану згодилося б, для столиці – ні. Тому з перенесенням її до Києва відразу заговорили про реконструкцію. Оновлений повинен був вміщати 50 тисяч глядачів.

Урочисте відкриття було заплановане на 22 червня 1941 року.

Фото: nsc-olimpiyskiy.com.ua

У середині 60-х років стадіон знову суттєво оновили, збудувавши 2-й ярус трибун і збільшивши кількість глядацьких місць вдвічі.

Не минуло й 20 років – і знову будівництво. Тепер уже – у ході підготовки до Олімпіади-80. Під час цієї перебудови на стадіоні з’явилося багато нових локацій для змагань з різних видів спорту, а також – чаша для Олімпійського вогню. А от кількість крісел для вболівальників на цей раз не збільшували – з наявними 100 062 глядацькими місцями він і так входив до десятки найбільших у Європі.

Останню реконструкцію стадіону провели перед Євро-2012. Матч-рекордсмен за кількістю відвідувачів – зустріч київського “Динамо” з донецьким “Шахтарем” у 2001 році. Тоді на трибунах “Олімпійського” нарахували 73 950 глядачів.

Фото: kyivpastfuture.com.ua

Бутси замість помідорів

Розташований у Міському саду у центрі Києва стадіон “Динамо” так органічно вписався у міський пейзаж, ніби був тут завжди. Але, звісно ж, це не так. Ще якість років 150 тому на цьому місці вирощували овочі для потреб Маріїнського палацу, а поруч респектабельна публіка пила шампанське, слухала музику і танцювала у культовому розважальному закладі “Шато-де-Флер”.

Спортивні майданчики тут з’явилися лише після приходу більшовиків за ініціативи спортивного товариства “Динамо”.

Фото: kyivpastfuture.com.uа
Фото: fcdynamo.kiev.ua

Будівництво стадіону почалося у 1931 році, але його відкриття кілька разів переносили. Врешті-решт 12 червня 1933 року стадіон офіційно відкрили матчем між київською та харківською командами “Динамо”. З рахунком 2:1 перемогли кияни.

“Біля воріт Києва нервується воротар Ідзковський… Правий край Харкова підвів м’яча до самих воріт… Але більше, ніж тов. Іцковський нервуються тисячі “болільників”, що напружено слідкують за грою двох найсильніших команд – “Динамо” Києва і Харкова”, – пише про подію газета “Пролетарська правда” за 14.06.33 р.

Фото: Антон Ідзковський – у кепі. 1928 рік. Джерело: istpravda.com.ua

Дійсно, стадіон мав 18 тисяч глядацьких місць, але у день відкриття спортивний захід відвідало щонайменше вдвоє більше людей. Організатори обіцяли, що з нагоди свята у буфеті стадіону можна буде купити якісь продукти.

У 1933 році це було важливішим за будь-яке спортивне видовище.

Фото: dynamo.kiev.ua

Господарем стадіону завжди був футбольний клуб “Динамо”.

За всю історію існування стадіон неодноразово ставав свідком зміни політичної ситуації і щоразу змінював свою назву. З 2002 року він нарешті носить ім’я не політика, а спортсмена – легендарного багаторічного наставника київського “Динамо” Валерія Лобановського. 

Великий Київ у Google News

підписатися
    загрузка...