5 колосків за чорними дошками.
Яким був Голодомор в Києві
Яким був Голодомор в Києві, кого називали "підкуркульниками", як рятувались голодні селяни та що кожен з нас може зробити для того, щоб трагедія більше ніколи не повторилась - читайте у матеріалі "Великого Києва".
До 87-ї річниці Голодомору "Великий Київ" поспілкувався з Юлією Коцур, кандидаткою історичних наук та заступницею директорки Музею Голодомору.
Голодомор 32-33 років в цифах:
28 000 людей

помирали у червні 1933 року щодоби
1 168 людей

помирали щогодини
20 людей

помирали щохвилини
Про Голодомор в містах
У великих містах Голодомор був більш-менш однаковим.

Люди втікали з сіл та намагались дістатись до міст, щоб врятуватись. Там існували базари, знаходились магазини "Торгзін", в яких можна було обміняти сімейні реліквії, золоті речі або одяг на продукти харчування.

У містах також можна було знайти прихисток, в когось щось попросити та отримати продукти.

Втім, люди, які хотіли щось обміняти на їжу, вистоювали величезні черги до обмінних пунктів "Торгзін", потім їм давали талон і вони стояли іншу чергу - вже до самих магазинів. Іноді люди помирали в цих чергах.

Слід зазначити, що великі міста перекривалися загороджуваними загонами, які не допускали голодних селян до цих міст. Якщо вже їм вдавалось потрапити туди, то вони в основному шукали порятунку на базарах, зокрема в Києві це був Сінний базар, Бессарабський ринок, Володимирівський... На цих ринках продавалась їжа, але вона була надзвичайно дорогою і голодним селянам рідко вдавалось щось купити. Могли щось вкрасти, якщо хтось з продавців відволікався.
Один зі свідків розповідав (щоправда, то було про Чернігів), як вони "промишляли" з товаришем. Ішли на базар і один відволікав продавця, казав: "Дивіться, дивіться, летить щось", а інший хапав їжу, пиріжки, наприклад, і вони хутко втікали. Потім ділили їжу.
Про карткову систему
В містах була карткова система, за якою можна було отримати хліб, але картки видавались лише на працюючих людей, тобто, тих, що працювали на заводах або якихось інших організаціях. Селяни ж, які приходили зі своїх сіл до міста, таких карток не мали.

Дуже часто, ідучи до міста в надії на те, що там можна знайти якусь їжу, люди помирали в дорозі або в місті, не знайшовши допомоги.
Про основні міфи ЩОДо Голодомору
Один із основних міфів - те, що Голодомор стався, бо був неврожай, посуха.

Можна впевнено сказати, що в 32-33 роках врожай був звичайним. Свідки говорять про те, що врожай був гарним, вродила пшениця, жито, інші зернові. Люди зібрали на своїх наділах добрий врожай, яким можна було б прогодувати сім'ю і здати податок, що накладався.

Втім, попри те, що кожна родина здала податок, накладався ще додатковий податок по хлібозаготівлях і вони знову мали здавати зерно. Потім приходив наступний план... Відбувалось повне відбирання зернових запасів, навіть тих, які залишали на посів.

Крім того, науковці, досліджуючи тему Голодомору, звертались до служби Гідрометцентру. Служба дала довідку, що в 32-33 роках були нормальні погодні умови, які сприяли вирощенню достатнього нормального врожаю.
Коли вже вони забрали зерно, активісти приходили і забирали все, що було їстивне: і городину, і квасолю, і кукурдзу, і льон, і все, що сіялось на присадибних ділянках.
Ще одним міфом є те, що Голодомор не був геноцидом.

Ми можемо сказати точно, що Голодомор був геноцидом, оскільки він повністю відповідає конвенціїї ООН 1948 року. В ній зазначається, що український Голодомор має всі ознаки геноциду.

Відбувалось винищення саме українців, української нації на території України, і також в місцях компактного проживання українців, а саме - Кубань. В тих регіонах, де проживали українці, запроваджувались ті самі механізми до винищення.
За останніми соцопитуваннями, майже 90% українців вважають Голодомор геноцидом.
Про механізми знищення українців
В першу чергу - це непосильні норми хлібоздачі. Накладались такі високі норми, що селяни не були в змозі їх виконати. За невиконання норм хлібозахотівель до села, до колгоспу і навіть до цілого району застосовували так званий "режим чорних дошок".

Під час цього режиму села блокувались, їм не постачали ніяких продуктів харчування. Не надходили навіть сіль, сірники та газ.У блокаді не запускали і не випускали. Селяни не мали змоги піти з голодних сіл на пошуки їжі чи щось обміняти.

Селянам також не видавали паспорти.

Втім, люди все таки знаходили способи проникнути через ці загорожі, вночі, потай, лісами, і втікали.

Прикордонна служба фіксувала та затримувала таких порушників і повертала їх назад в Україну. Тобто, є не лише свідчення очевидців, а й документальні підтвердження того, що втечі траплялись.
Величезна кількість свідчень говорять про те, що багато селян рятувались саме завдяки обміну. Вони брали речі домашнього вжитку, рушники, сорочки та йшли за кордон, і там обмінювали. Вони йшли в Білорусь, Росію, Румунію, Молдову та Польщу.
Ще одним із механізмів винищення був "Закон про 5 колосків". За ним заборонялось збирати навіть декілька колосків після збору врожаю. Крім того, накладались різні штрафи, які накладались на ще одні штрафи.

Запроваджувались і кримінальні репресії, зокрема, розстріли людей, які чинили опір під час розкуркулення, в ході якого відбирали худобу, реманент, речі домашнього вжитку, навіть хату - людей виганяли із власної домівки.

Якщо вже визнавали куркулем, то засуджували господаря, або навіть всю родину та могли вислати до Сибіру. Якщо засилали тільки батька, то мати з дітьми залишалась напризволяще, оскільки радянська влада робила все, щоб люди не допомагали один одному.

За допомогу куркулям могли визнати підкуркульниками.
Про обізнаність українців про голодомор
Можемо сказати, що українці досить обізнані на тему Голодомору, вони знають, що в 32-33-х роках він був вчинений.

Певна частина сімей мають сімейну історію, коли хтось з їх бабусь-дідусів або прабабусь-дідусів пережив Голодомор, і вони розповідали про трагедію своїм онукам чи правнуками. Так, самі родинні традиції зазвичай спонукають досліджувати цю тему.

Люди, в сім'ї яких хтось пережив Голодомор, зазвичай приходять в музей, цікавляться архівними документами, передивляються наші ресуси, намагаються передати щось до музею. Якщо мають якісь записи, то передають їх до музею або запрошують наших співробітників, щоб вони послухали та записали розповідь.

Є і інша категорія людей, яка, скажімо, обізнана про Голодомор, але з якихось приичин не знає, постраждала чи не постраждала їх сім'я від Голодомору. Вони з розумінням відносяться до цієї теми і стараються її дослідити.

Є також люди, які знають просто загалом, що в 32-33 роках був Голодомор, і що він був геноцидом.
Про те, як кожен українець може вшанувати пам'ять жертв
У цьому році через пандемію ми закликаємо всіх українців долучитись до акції "Запали свічку". Її можна залишити в себе на підвіконні.

Цього року ми також запустили соціальну рекламу про те, щоб ми як нація долучались до творення музею Голодомору-Геноциду, передавали до музею свідчення очевидців.

Якщо хтось із ваших родичів, можливо дідусь чи бабуся, стали жертвами Голодомору та розповіли вам, і ви зробили запис, цю інформацію можна передати до Музею Голодомору.

Для нас також надзвичайно цінними будуть речі, пов'язані з темою Голодомору. Це, зокрема, вишиванки, вишиті рушники, будь-які інші речі, які пов'язані зі свідками чи загалом темою Голодомору.

Кожна така річ є унікальною, адже вона може розповісти всьому світові велику історію Голодомору та окремої родини. Через цей предмет можна розповісти про виживання чи порятунок, або навпаки - історію, коли родина не змогла врятуватись.

Щоб таке більше ніколи не повторилось, кожен українець повинен знати про цю трагічну сторінку історії. Геноцид - це злочин проти людяності, і ми повинні знати свої права, відстоювати їх, захищати їх.
Про додаток "Track Holodomor History"
Перший мобільний додаток, що розповідає історію Києва під час Голодомору
"Великий Київ" розпитав у пересічних киян, чи вшановують вони пам'ять жертв геноциду. Що нам відповіли - дивіться у відео.

© All Right Reserved. Tilda Publishing Inc.
bigkyiv.com.ua
Журналістка: Вероніка Яблонська
Фото: Олександр Кужельний
Експертиза: Юлія Коцур
Made on
Tilda