Молодий лікар після вишу йде на практику в клініку – він не профі, може помилитися з діагнозом. Але з часом лікар набуває досвіду і стає фахівцем. Та з музикою трохи інша штука. Дуже мало музикантів з віком стають кращими. Попри розвиток майстерності, не багатьом вдається записувати кращі альбоми ніж ті, що були створені у 20 років
В музиці, на відміну від інших професій, є духовна складова, яка вичерпується. Музиканта можна вважати машиною, механізми якої зношуються. Хоча Девід Гілмор в 70 років пише не менш хороші треки, ніж ті, які писав у 30. Але він один зі ста.
Більшість не сприймає музиканта як професію, не вважають, що за музику треба платити гроші. Зараз популярно бути діджеєм, баріста, барменом, а музикантом бути не популярно. Це справа диваків, які живуть здебільшого минулим. Моди на рок-музику зараз немає.
Константин Почтар, гитарист и вокалист группы 5 Vymir
Часто буває, що музикант розраховує побачити одну аудиторію, а на концерт приходять 14-літні дівчатка, які швидше прийшли подивитися на соліста, ніж послухати музику. Але 14-15 років – це важливий вік. Підлітки приходять на концерти, спогади про які можуть залишитися на все життя. Бо це може бути концерт першої групи, від якої ти отримуєш захват.
Або кажуть: група зібрала тисячу людей, але серед них одні «малолетки». А ти спробуй зібрати цих «малолеток». Кілька разів чув, як музиканти після концерту заходили в гримерку зі словами: як же набридли ці діти. Хоча діти виклали гроші за цей концерт. Свого слухача треба поважати.
Нещодавно я грав концерт з гуртом Postman в Катовіце. Там не було нікого, кому менше ніж 30. І я отримав кайф від аудиторії, яка знає всі альбоми Боба Ділана і Ніла Янга. В такі моменти розумієш, що ти робиш щось дійсно варте уваги. Інакше би на концерт не прийшли люди з вагомим багажем такої музики.
Група – це складний механізм. Коли люди створюють гурт, то диктують свої правила. Але потім ті ж правила група вже диктує учасникам. І кожен з нас є в певній мірі заручником тих рамок, тих стилістичних забарвлень, до яких всі звикли.
А на репетиціях ми граємо різне: метал-кор, фанк, шугейз. Все для того, аби не розслаблятися. Нещодавно ми записували демо для нового альбому і в процесі з’явилася купа іншого матеріалу. Але ми розуміємо, що випускати її від імені 5 Vymir не можна. Люди звикли до іншого.
І так сталося з моєю творчістю. Я пишу спокійну музику теж, і не можна нагинати групу заради моїх ідей. Через це рік тому ми переживали кризу, і поява Postman мені допомогла з неї вибратися. В результаті, музика яку я зараз приніс в групу, на голову вище від тої, що була раніше.
Неможливо навчитися грати на гітарі, не почавши з акустики. Починаючи з перших демок, всі треки я пишу на акустичні гітарі. І весь цей час перероблюю свої акустичні треки для того, аби вони звучали в групі.
Я грав на масових концертах, грав на квартирниках. І після квартирнику я отримав в рази більшу фідбеку, ніж на концерті, де під сценою стояло кілька тисяч слухачів. Кожна людина в маленькому просторі важить дуже багато. Слухачів може бути не більше десяти, але ти розумієш, що граєш для кожного з них окремо. З великої сцени цього не помітно. Під час свого дебютного квартирника я протягом перших п’яти пісень не міг підвести очі, хоча відіграв на той момент вже купу концертів. Бо люди сидять в метрі від тебе і ти розумієш, наскільки сильний між вами звязок.
Під час виступу я зосереджений на тексті, бо пісня – це переживання емоцій. Недавно провели цікаве дослідження. Взяли тексти пісень п’ятьох гуртів і передали їх мовознавцям, які оцінювали їх з точки зору літературної значимості. Але це зовсім інша річ. Можна використати одне слово і ним все передати. Якщо під час виступу думаю про інше – якою буде наступна пісня, обов’язково щось трапляється.
В музиці дуже просто можна стати офісним планктоном. Це жахлива річ. Мова йде про корпоративи, адже не секрет, що музиканти заробляють гроші саме там. На корпоративах хочуть слухати кавери, і зараз я розумію, що там краще когось переспівувати, ніж грати своє. Бо своєю піснею музикант хоче щось сказати світові і хоче відчути зворотну реакцію. А їм байдуже, ти для них емоційне забарвлення вечора.
Коли ти довго займаєшся одним і тим самим – воно набридає. І було би класно позбутися зобов’язання, що на концерті 5 Vymir треба зіграти «Так Тихо», а на Postman – «Київські вулиці». Раніше випендрювався, думав – оце я сьогодні грати не буду. Але потім передумав. Це хороші пісні, люди прийшли їх почути. Для них вони значать більше, ніж для мене. І поки ця музика буде для когось значити багато, то і слід грати її.
Найкращий варіант – довго виношувати пісню, щоб вона потім з’явилася спонтанно. Музика – це спосіб розмови зі світом. І краще трохи помовчати, щоб сказати щось хороше. Я хотів би повторюватися, але коли пишу пісню, то ніколи не тримаю в голові попередні треки. Я не боюся повторити створене, бо ніколи свідомо не копіюю. Якщо таке виходить – мені не соромно, бо я чесний перед собою.
В ранніх альбомах The Beatles не було пісень довших ніж 3 хвилин 20 секунд. Мені подобаються короткі пісні, бо я виріс на них. Сьогодні цінність самої пісні інша. Інколи ми з друзями влаштовуємо вінілові вечірки. І ми домовляємося: сьогодні слухаємо психоделічний рок, вибираємо чотири платівки. Хочеш чи ні, а маєш слухати до кінця. Вмикаєш, і тобі подобається. Дослуховуєш, перегортаєш на іншу сторону, потім ставиш іншу платівку. Якби це було у плеєрі, я би вже тисячу разів перемкнув.