23 лютого 1879 р. у Києві народився Казимир Северинович Малевич, автор «Чорного квадрату», один із засновників супрематизму, український художник-абстракціоніст. Казимир Малевич був старшим із 14 дітей. Батько художника походив із польсько-шляхетського роду. Мати – Людовіка Галиновська, теж із шляхетської сім’ї.
Як написала про митця Ганна Черкаська, перший крок Казика й перші уроки живопису, останні заняття зі студентами й остання персональна виставка – усе це було в Києві. Дитинство ж Казика пройшло на Волині, Слобожанщині та Сіверщині, де батько працював управляючим на цукроварнях. Розмовляв вдома польською, на людях – українською, дорослим пересипав свою російську українськими та польськими словами й приказками.
Разом із селянками Казимир розмальовував хати в орнаментальному стилі. Батькові не подобалося прагнення сина до малювання, тому віддав його до агрономічного училища в селі Пархомівка неподалік Білопілля. Мати ж підтримувала бажання Казимира стати художником. Якось із Конотопа Людовіка поїхала із 15-річним Казимиром до Києва, повела сина до художньої крамниці, звідки юнак вийшов із етюдником і повним набором фарб.
«Цілу дорогу я милувався отими фарбами. Вони приємно бентежили мою нервову систему, як і уся природа», – пригадував митець, який свою першу картину Малевич продав за п’ять рублів.
У 1895 р. Казимир, опинився в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, його першим учителем був Микола Пимоненко. Через півроку сім’я переїхала до Курська й почалося самостійне життя Малевича.
У 20 років одружився з полькою Казимирою Іванівною Згляйц, дочкою курського лікаря, у них з’явилася дочка Галина. Та родинне життя не складалося: Казимир із Казимирою розлучилися.
Казик часто чув «пане Казимире», особливо після того, як помер батько і Малевич взяв на себе опіку за матір’ю та чотирма малими.
Малевич знову одружився з дочкою психіатра Зоф’єю Рафалович. Молодята оселилися в Москві, багато часу перебуваючи на дачі тестя в Німчинівці. Художник у Москві вивчав живопис у Ф. Рерберга і тричі безуспішно намагався вступити до Академії. У той же час він виставляв у Москві перші «етюди», підписуючи їх ім’ям Броніслав. Відтепер Малевич почав виставлятися під власним ім’ям, переконано вважав себе новатором, кубофутуристом.
19 грудня 1915 року в Петрограді відкрилася виставка картин «0, 10», «Остання кубофутуристична». Виставка робіт десяти учасників (звідси 10), а нуль – їхнє прагнення звести всі предметні форми до цієї величини й «вийти за нуль» – у безпредметність, у ніщо, в Абсолют. «Чорний квадрат» і був абсолютом, очищеним від тимчасового та випадкового. Полотно висіло, наче ікона у божниці – так 37-річний автор демонстрував своє головне досягнення та 39 робіт.
У 20-ті рр. стан був надто важким, інколи не було копійки на поштову марку. «Терпимо жахливий голод», – пише він своєму другу архітектору Ель Лисицькому за кордон. Новаторські ідеї художника обурюють ідеологів більшовизму – і вони вдаються до найкращого виховного засобу – голоду. У Комісії з покращення побуту вчених переглядають списки на подання матеріальної допомоги. Малевич сподівається отримати в 75 рублів, але за ідеалізм і містику його позбавляють грошей. А дома вмирає від туберкульозу дружина, важко хворіє мати. Здається, вихід є: друзі прислали посилку з харчами з-за кордону, але на пошті вимагають податок у 300 карб. Де їх взяти? І Малевич відсилає продукти назад.
На виставці в Німеччині виставив близько 70 картин і гуаш, потім можна вивезти роботи в Париж, але тримісячну візу не продовжили. Вдома на нього чекали хвора мати, дочка Уна та молодша за Казика на 24 роки Наталія Манченко, нове кохання. Він повернувся, але у Німеччині залишив заповіт, який починався словами: «Якщо мене вб’ють».
Одружився і переїхав до Києва, у будинок свого дитинства. Завдяки Миколі Скрипнику Малевичу було створено нормальні умови для творчості. Публікував статті українською на мистецьку тематику в журналі «Нова Генерація» (1928—1929) у Харкові. В 1927—1930 викладав тільки українською у Київському художньому інституті, де в цей час працювали Михайло Бойчук, Віктор Пальмов, Федір Кричевський, Вадим Меллер, Олександр Богомазов, Василь Касіян.
Сонячний етюд не ніс у собі передчуття близького краху українських ілюзій, але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича повернутись у Ленінград. Повернувся, але не уникнув арешту: восени 1930-го Малевич три місяці перебував у «Хрестах», як німецький шпигун. Щоб домогтися зізнання, до художника застосовували методику “Жити будеш, кохати не захочеш”: йому впорскували воду під тиском до сечогінного каналу (це він потайки розповів своїй сестрі Вікторії). Смертельний кінець настав не одразу, онкологія розвивалася декілька років. Хворий Малевич запустив бороду та іронічно називав себе Карлом Марксом. Після самогубства Маяковського Малевич написав: «Я не можу піти, як він, але й жити тут більше не можу». Передчуваючи, що скоро хвороба скоротить його вік, «Казимир Великий» (так він часом себе називав) Малевич сам готував ескіз домовини; для віка застосував квадрат, коло і хрест.
15 травня 1935 р. Малевич помер від раку, так і не отримав візи на виїзд за кордон для лікування. Мати художника Людвига померла під час блокади, Ігор, син Галини, загинув на фронті в 1943 р., сама Галина померла в 1972 р. Вдова Наталія, яку регулярно викликали до НКВС – МДБ, потім до КДБ, хотіла єдиного, щоб її залишили в спокої. 25 серпня 1976 р після тиску та шантажу радянська влада придбала «Чорний квадрат» у родини Малевича за 300 рублів.