Як пише у своїй статті дослідник історії Києва Станіслав Цалик, найперший у Києві пляж з’явився влітку 1918 року – як “побічний ефект” боротьби України за незалежність. Його влаштували німецькі солдати, запрошені Центральною Радою для захисту України від зазіхань більшовицької Росії.
Солдати з Німеччини стали першими київськими пляжниками. Піщану косу Труханового острова вони перетворили на місце для купання, загорянь та рухливих ігор – з кабінками для перевдягання, великими тентами, а також човнами для сполучення з правим берегом Дніпра. Для європейців такий формат відпочинку був цілком звичайною справою, а у Києві – новинкою.
Нова ідея “зайшла” киянам, і з того часу щоліта весь берег покривається бараками та кабінками для роздягання.
Сто років тому купалися у спеціальних купальнях. Найпопулярнішим місцем для цього був правий берег Дніпра – приблизно від нинішньої Поштової площі до Паркового мосту.
Якщо солідний пан хотів викупатися, він повинен був при повному параді, включаючи сюртук і капелюх, зайти в купальню – дощату кабінку на колесах з лопатями, що гойдалася на поверхні води. Як правило, для цього потрібно було постояти у черзі. Крутячи педалі, він віддалявся в ній на відстань від берега.
Тепер можна було нарешті переодягнутися і поринути у воду. Правила пристойності рекомендували робити так, щоб купальника (або купальницю) бачило з берега якнайменше людей.
Вдосталь наплававшись, щасливчик повертався до кабінки, одягався і “їхав” назад до берега. А його місце посідав наступний в черзі.
Чоловічим пляжним костюмом у ті часи було трико – довгі труси та майка, пошиті докупи. Особливим шиком вважалося одягнути смугасте трико. Ті, хто хотів здаватися вищим і стрункішим, вибирали вертикальну смужку, а бажали приховати свою худорлявість – горизонтальну.
Жіночі купальні костюми шили із цільного і, як правило, однотонного шматка легкої матерії. Про жодних роздільних купальників і мови бути не могло! А якщо дамі ну дуже хотілося чимось прикрасити пляжний костюм, вона могла дозволити собі мережива і туго затягнутий пояс на талії. Майже обов’язковим доповненням до жіночого купальника були капелюшки, шапочки та підв’язки для волосся.
Оскільки засмага була не в моді, жінки максимально приховували тіло від сонячних променів. Максимум кокетства, який вони могли собі дозволити, – невелике декольте та злегка оголена верхня частина спини. Штанці купального костюма іноді досягали колін.
Звісно, кияни купалися у Дніпрі і до приходу німців. Але зауважте – саме купалися. Таке заняття, як загоряння на пісочку, було їм і чуже, і незрозуміле.
Читайте також: Це літо стало одним з найтепліших у столиці з 1881 року
Нагадаємо, столичні пляжі вже кілька тижнів поспіль непридатні для відпочинку.