Кореспондент “Великого Києва” роздивився які ще персонажі там є, а ми поміркували – чому ми так любимо їх?
Наприклад, історія Алладіна та Джина – вічна казка про дружбу та самопожертву.
Почнемо з початку: Джин вилетів з чарівної лампи та сказав Алладіну, що може виконати три будь-яких його бажання. Той загадав два, і пообіцяв, що третім бажанням буде свобода блакитного чарівника. Невеличкий спойлер, але все ж – Алладін дотримав слова.
“Найбільше щастя – бути добрим”, – як заповів Богдан-Ігор Антонич 🙂
У всьому цьому місиві з квіток, любові, дружби та боротьби з вселенським злом в обличчі чорного мага Джафара хвилює лиш одне – колір шкіри Алладіна та Жасмін.
Якісь вони занадто білі, як на жителів Багдаду…
От кому не можна дорікнути в надмірній білості, то це ще одну героїню улюбеної казки – Білосніжку.
Саме вона навчила нас з дитинства не їсти нічого з рук незнайомців, навіть якщо це бабця, при погляді на яку сльози на очі навертаються.
Зазначимо, що з яблуками в світовій культурі загалом якось не дуже. По-перше, через яблуко Білосніжка заснула вічним сном, і якби не прекрасний принц, то хтозна, як би воно все закінчилось.
По-друге, через яблуко Адама і Єву прогнали з раю.
По-третє, через яблуко почалась Троянська війна.
За сюжетом давньогрецького міфу, богиня сварок Еріда кинула яблуко з написом “найпрекраснішій”. На нього претендували як мінімум три богині – Гера, Афіна та Афродіта. Розсудити суперечку повинен був юнак Паріс. Гера обіцяла зробити Паріса наймогутнішим правителем, Афіна – найхоробрішим героєм, а Афродіта пообіцяла Парісу найпрекраснішу жінку.
Яблуко дісталось Афродіті, Парісу – Єлена, а грекам та троянцям – Троянська війна.
І війна там була значно серйозніша, аніж просто стріляти птахами в свиней. Ну, якщо ви розумієте…
Ще одна цікава історія, яка також закрутилась через жінку, – історія про Шрека та те, як він визволяв принцесу Фіону.
Можна тут зустріти й таких, що не хотіли ні воювати, ні визволяти, ні бути визволеними.
Крім них – веселі міньони.
То чому ж ми завжди впізнаємо цих героїв і так любимо їх? Просто тому що вони веселі і піднімають нам настрій чи є щось більше?
Мабуть, тому що в них ми впізнаємо самих себе.
Читайте також: Де в Києві жити добре: ревізія мікрорайону на Виноградарі – репортаж