Як розповіла Ріна Резнік, медиком на фронті бути важко.
Вона була шкільною вчителькою біології та класним керівником 10-Б класу. Цікавилася наукою і займалася нейрофізіологією — лікуванням травм головного мозку. Готувалася до наукової поїздки в Японію. 24 лютого зустріла зі своїм сусідом та його дівчиною.
“Тривожної валізи в мене не було, хоча жодних ілюзій щодо планів Росії я теж не мала. Річ у тому, що під час навчання в університеті я жила в Харкові та добре відчула там відгук Майдану, а вже потім і війну на Донбасі. Мені було ще зовсім небагато років — можливо, 15, — коли ми почали їздити на Донбас для евакуації громадянського населення. Тому першою реакцією 24 лютого було щось на кшталт “Що, знову?” — потім запалила цигарку і почала думати, куди себе приткнути”, – говорить Ріна.
Через пару днів їй зателефонували друзі й запропонували піти до Голосіївської ТрО. Там вони заявила, що вміє шити рани. Перші півтора-два тижні була в Києві, потім, коли розпочалися бої за Ірпінь, увійшла до добробату “Карпатська Січ”, після чого ТрО перекинули на Горлівку.
Після того як її бригада зайшла в Соледар, дівчина на певний час залишилася в Києві, де наразі співпрацює з Міністерством охорони здоров’я і виконує важливу адміністративну місію. Її діяльність наразі зосереджена на питанні переливання крові на фронті, в забезпеченні належних умов для цього. Тому разом із міністерством, з Українським центром координації, з фондом “Солом’янські котики” активно популяризуємо цю тему. Медик наразі пише нормативно-правові акти в міністерстві
“Річ у тому, що робота з травмами цивільних і травмами військових дуже сильно відрізняється. Звісно, українським медикам бракує такого досвіду. З іншого боку, є питання логістики. Тому що травмованого в цивільних умовах ми можемо доставити до лікарні за пів години. На війні такого немає. Навіть від Соледару до Бахмута — 40 хвилин, до Краматорська — ще півтори години. Це все дорогоцінний час. Тому ми маємо навчитися особливого поводження з травмами. В Європі тактична медицина — привілейований формат, військові медики мають те, чого не мають цивільні”, – конкретизує Ріна.
Зараз волонтери будуть збирати на закупку холодильників, систем тестування крові. І їх мета — до наступної зими забезпечити належною кількістю крові щонайменше 30-40 підрозділів, щоб у них було все необхідне для цього і вони могли адекватно з цим працювати. Тому що є смерті неминучі, а є такі, які можна попередити. Військові травми — це у 70% крововтрати.
“Для мене були найтяжчими моменти неробства. Коли якесь відносне затишшя на фронті, а ти сидиш у підвалі, дивишся в стінку і не можеш вийти, бо є загроза потрапити під обстріл. Остання моя ротація була під Бахмутом, коли там вже було досить гаряче: кінець лютого — початок березня. Ми перебували в самому центрі міста. І ти не можеш вийти подихати повітрям навіть на п’ять хвилин, бо ти заходив умовно в дев’ятиповерхівку, а за кілька годин це вже мінус два поверхи, потім ще мінус два. Я працювала з піхотою, а серед піхоти поранених майже не буває. Виїжджала на евакуацію раз на три дні, а так здебільшого сиділа в темному приміщенні, затхлому, бридкому. Здавалося, що часом від неробства починала втрачати здоровий глузд. Але з плюсів — передивилася всі фільми. (Усміхається.)“, – розповіла Ріна.
Медик не вірить в закінчення війни в найближчій перспективі, хіба в закінчення активної фази. Але коли війна все ж закінчиться, комусь доведеться залишитися у війську.
“Я не знаю, чи буду це я, але в розрізі сьогодення це для мене справа честі. Імовірно, як і багато хто з нас, займатимуся відбудовою Донбасу, країни в цілому. А коли випаде нагода, поїду пожити трішечки в Африці. Дуже хочу відвідати Нігерію, Ємен, Катар, Ліван”, – ділиться планами на майбутнє волонтерка.
Відомо, загальна мобілізація в Києві: ТЦК видав наказ з’явитися впродовж 10 днів.