Метро Хрещатик — 2 слова з тисячами сенсів
Станція Хрещатик обслуговує пасажирів із 6 листопада 1960 року.
Вже 34 рік поспіль її позиціонують, як «пам’ятку архітектури місцевого значення» з охоронним номером 169. Свого часу архітектори потурбувалися про концепт дизайну з національним колоритом та барвистими вставками.
Метро Хрещатик в Києві, як Ейфелева вежа у Парижі. З кожним днем людей все більшає!
У вихідний день станцією користується зазвичай біля 15 тисяч осіб. У робочі будні цифра збільшується до 21-22 тисяч за добу.
Такі показники щовечора фіксують касири, але про це згодом!
Бути старшим касиром Хрещатику — любити станцію як дім
Валентина на станції Хрещатик працює старшим касиром, а в системі метрополітену вже 30-й рік.
На робочому місці слідкує, щоб ви придбали QR-код чи поповнили карту та спокійно крокували до турнікетів.
На одній зміні, яка триває 12 годин, зазвичай працює двоє касирів. Уявіть, дві тендітні жінки і тисячі людей щоденно, які хочуть проїхатися на метро. Зараз працювати стали простіше, бо є автомати, де кияни можуть самостійно проплатити карту або ж QR-код.
Валентина розповіла, що не обійшлося без стресу на початку запровадження QR-кодів.
“Коли QR-коди замінили жетони, то люди були трішки шоковані, особливо містяни літнього віку. Для всіх це було в новинку і мало хто реагував позитивно, але ми старалися, щоб кияни пристосувалися до змін. Тому в метро постійно лунала інформаційна хвилинка для ознайомлення з QR-квитками або ж висіли допоміжні плакати”, — запевняє старша касирка.
Якщо ви думали, що метро Хрещатик працює лише до 00:11, а потім на станції вимикається світло аж до відкриття, ви помилялись. Після закриття метро у касирів та інших працівників зміна у самому розпалі, бо нарешті настає тиша і зникає натовп. Так тут не буває вдень, тому вночі працівники по-особливому цінують цей спокій.
“Інколи я працюю в нічну зміну з 20:00 вечора до 8 ранку. Ввечері підраховую кількість проїздів та фінанси і передаю дані у бухгалтерію. Кияни користуються різними форматами пропусків. Одні картою киянина, інші Smart Card, другі QR-кодами. Біля кожної колонки з варіантом проходження маю підрахувати загальну цифра за добу. І часу на це йде чимало”, — запевняє старша касирка.
“Я обожнюю свою роботу. Для мене метро стало, як рідне за 30 років. Почуваюся тут як вдома ”, — каже Валентина.
Машинний зал ескалатора — підземелля забороненого входу
Працівники, яких ви не бачили на Хрещатику, але точно відчували їх турботу за безпечну поїздку ескалатором знаходяться у машинному залі. Поки ви читаєте книжку чи “юзаєте” телефон, їдучи на екскалаторі, вони контролюють, щоб рухомі сходи вправно функціонували.
У київському метрополітені є 122 ескалатори, але найдовший знаходиться на Хрещатику. Він має 467 східців і розташований біля виходу до вул. Архітектора Городецького. Тому не плутайте цей факт із Арсенальною, яка є найглибшою станцією та має два роздільних ескалатори.
Ескалатор на Хрещатику — пам’ятка архітектури, яка потребує специфічного обслуговування. На його ремонт потрібно чимало грошей і багато часу.
Андрій Юрійович працює майстром ескалаторної служби в метро Хрещатик та знає на всі 100% цю машину зсередини.
“В ескалатора є графік ремонтно-ревізійних робіт, які треба виконати впродовж місяця. Для чого розтягувати на декілька тижнів запитаєте ви? Бо їх неможливо завершити за день чи два. Тому “розбиваємо” ремонтні роботи конкретних ділянок за планом”, — каже Андрій Юрійович.
Ескалатор вмикається з диспетчерського пульта, який знаходиться на станції метро Льва Толстого. Звідти ним керує диспетчер. У машинному залі є аварійні гальма на випадок НЗ (надзвичайної ситуації – Ред.).
Андрій Юрійович розповів, що в машинному залі не вистачає спеціалістів. “Дуже складно виконати заплановане навантаження, яке щодень збільшується, але справляємося, бо хто як не ми”, — запевняє працівник.
Так виглядає його робоче місце із десятками складних механізмів, які потребують постійної перевірки. Ось один із них — редуктор для регулювання швидкості ескалатора.
Працюють з деталями в рукавицях, бо з високою напругою краще не гратися! І суворі правила підземки мотивують дотримуватися вимог.
Ось, до речі, міні кімната для службових переговорів.
Мережа на стільникових телефонах в цій локації інколи зникає, тому працівники довіряють перевіреному роками зв’язку.
Одне із цікавих місць, куди стороннім зась – підескалаторний вхід.
Так виглядає ескалатор зсередини. Його тунель сягає приблизно 50 метрів вниз. Для працівників це звичне місце, хоча, погодьтеся, виглядає підземелля досить химерно.
Регулювання фартухів, очистка ферм та натяжка поручнів — і це лише маленька частина ескалаторських робочих буднів.
“Дібратися до початку підескалаторного входу — як тренування у спортзалі. Поки спустишся на 50 метрів вниз, поки піднімешся назад і ніби потренувався”, — жартуються працівники підземелля.
Метро — об’єкт подвійно призначення, адже відповідає не лише за перевезення людей, а й цивільну безпеку. Тому гермодвері — маст хев!
У разі загрози слугують точкою відсіку сусідньої ділянки, яку потрібно заблокувати, а також укриттям для людей. Через ці двері також вивозять ескалаторні деталі на ремонт.
Умови, в яких працюють люди, можуть шокувати. Безперечно, метрополітен біля турнікетів та поїздів виглядає привабливішим. Та найцікавіше ховається під землею! За одним ескалатором стоїть десятки працівників, які щодень піклуються про цю магічну машину, на якій кожен любив кататися в дитинстві.
З шкільного вчителя у контролери
Тетяна працює контролером на станції Хрещатик із 2007 року. До цього вона працювала вчителькою, але невисока зарплатня у школі змусила шукати нову роботу. Ось вже 13 рік вона в метро працює контролером та не жалкує, що змінила фах.
“До моїх обов’язків входить допомога пасажирам з квитками, посвідченнями та довідкові консультації. Найбільше я люблю комунікувати з людьми, тому я вдало поєдную приємне з корисним”, — запевняє Тетяна.
У вечірні зміни її обов’язки змінюються. Часом допомагає касирам у касі, або протирає пасажирську автоматику або ж ескалатор.
Чергувати в метро — знайти вихід із будь-якої ситуації
Уляна працює черговою по станції 4 роки. Спочатку прийшла на практику, а потім сподобалось і вирішила залишитись тут працювати.
У години пік жінка контролює рух двох напрямів із колегою, а коли навантаженість зменшується, то справляється сама.
“У мої обов’язки входить культура обслуговування пасажирів, безперебійне відправлення поїздів, безпечне закриття дверей та коннект із водієм для старту або додаткових сигналів. Я подаю їх за допомогою диску. Якщо повертаю червоним боком, то поїзду треба негайно зупинитися”, — каже працівниця.
Нарікає, що містяни нерідко не служкуються за особистими речами і вони потрапляють на рейки. У таких випадках доводиться інформувати диспетчера, щоб зупинити рух потягів та діставати річ за допомогою шальт-штанги.
“Падають часто мобільні телефони, навіть, взуття. Кияни гублять речі систематично. Щодня щось доводиться “рятувати”. Популярними зараз стали безпровідні навушники і на рейках вони опиняються дуже часто…”, — каже Уляна.
Після закриття станції робота чергової станції не завершується. Починаються господарські роботи і черговий по станції контролює вечірніх працівників та фіксує якість їх роботи і дотримання графіку по запланованим завданням.
“Я люблю свою роботу. Це постійний рух, який не дозволяє розслабитися, тому сумно тут не буває, бо контроль та дисципліна станції все ж за мною”, — каже Уляна.
Якщо ви ще більше хочете проникнути у станцію Хрещатик — вмикайте відеоролик та насолоджуйтеся історію зсерeдини.