Стверджує, що був в селі Андріївка Бучанського району в березні, коли там відбувалися найбільші звірства, одночасно з різнею в Бучі. Більший період окупації регіону знаходився в селі Липівка за 50 км від Києва.
Влітку, уже будучи на іншій окупованій території, сховався у російській вантажівці, яка прямувала до РФ. А в кінці вересня зв’язався з організацією «Гулагу-ні» втік з Росії до Білорусі, звідти – в Казахстан, і на цьому тижні дістався Мадриду в Іспанії. Там і почав розповідати про скоєне під час воєнного вторгнення. Щоправда, взамін – просить про політичний притулок. Покази Чибріна показали в ефірі телеканалу «Настоящее время».
«Був випадок в Андріївці – понесли кару солдати, які вчинили насильство над матір’ю та її дочкою. Доньці було 16 років. Було четверо хлопців, зробили наругу. Хтось із них втік, не знаю чи його знайшли. Але хлопців, які це зробили, покарали – табуретками били. Командири хотіли покарати, взагалі хотіли розстріляти їх, вбити хотіли. Я одного з них знав, в нього кличка була Габор. Зрештою, проти них не було вещдоків, тому їх не могли покарати. Їх просто звільнили зі служби».
Читайте також: Презентували трейлер фільму “Буча” про події під час окупації
Тепер боєць 64-ї МСБ з Хабаровського краю каже, що не хотів вбивати мирних жителів в Україні, не мав бажання воювати, а про співслуживців говорить не «ми», а «вони», та навіть посилається до українського походження:
«Які в бригаді були настрої? – давайте вб’ємо хохлів, я їх замочу, порішаю. А коли вони там опиняються, виживають – тоді знають, що це таке. Я точно знаю, що були факти мародерства. Це було на моїх очах, я бачив. Крали машини в людей, в Андріївці, де я був, ламали машини, які не могли завести, щоб на них виїхати, будинки руйнували. Видно, у них дах поїхав «у нас сила, у нас танки, я на БМП, в мене зброя, я крутий» – синдром Рембо у них», – сказав Чибрін.
Підтверджує він і алкоголізм в російській армії, який штовхав на злочини:
«Багато знаходили алкоголь у Липівці і пили. Я теж бувало випивав, але зі мною ділились, я нічого не ходив в чужий дім не забирав з цінного. Максимум якщо заходив, то брав те, що для їжі – те, що я взяв пару кетчупів, майонезу, не так страшно. А те, що ходили, брали прикраси, мобільні пристрої – це злочин, натурально крадіж», – запевняє Чибрін.
Горе-боєць стверджує, що обурений російським командуванням – бо надто довго змушувало його та співслуживців перебувати на території України:
«Люди в Росії – народ бідний. І коли їм показують ці гроші 120-130 тисяч рублів, вони починають думати: «О, гроші-бабки. Чому так (проти мирного населення) вчиняли – бо, по-перше, людям спочатку говорили одну інформацію: що ви тоді-то виїдете, тоді-то виїдете, людей обманювали, що скоро заберуть. І люди через те, що вони довго не могли знаходитися у нормальному світі, де вони можуть спокійно помитися, сходити в душ, в нормальну пральну машинку закинути речі – у всіх через це їхав дах».
Кожні свідчення мають значення під час розгляду справ у міжнародних судах. Тому, вочевидь, і ці покази будуть мати місце. Злочини, вчинені контрактниками з 64-ї мотострілкової бригади розслідує Міжнародний кримінальний суд. Подібні покази про події в Андріївці раніше давав Даниїл Фролкін, який служив у цій же бригаді – вони були опубліковані у ЗМІ.
Російські війська окупували село Андріївка Макарівської громади Бучанського району 27 лютого, 30 березня ЗСУ визволили населений пункт від загарбників. Достеменно відомо, що окупанти викрадали людей, виганяли їх з власних помешкань, катували та знущалися з цивільних. Російські військовослужбовці стратили 14 місцевих мешканців, ще 3 загинули внаслідок обстрілів, станом на 9 квітня 47 жителів села вважались зниклими бевісти, населений пункт зазнав значних руйнувань.
Водночас, у Києві почався судовий процес над колаборантом – завідувачем одного з кладовищ у Бучанському районі, якого росіяни призначили “старостою” села під час окупації.