“Чим давніші церковні книги, тим більше вони різняться із сучасними московськими виданнями. Можна побачити чисельеі відмінності у морфології, написанні слів, наголосах, текстах тощо. Книги до XV століття взагалі сучасники, без спеціальної підготовки не зможуть прочитати”, – розповідає священнослужитель.
Отець додає, що, наприклад, предки не співали «Ґосподі помілуй» , але «Господи помилуй», не «Тєбє Ґосподі», але «Тебі Господи», а у Луцькому псалтирі 1384 року вживається форма «Тобі Господи»:
“Тотальна русифікація церковної мови проводилася у загальному руслі московської імперської політики по викоріненні всього українського починаючи від XVIII століття аж до нинішніх часів. У 90-их роках минулого XX століття вона докотилася до Буковини і Закарпаття. Досить згадати як співали старі даскали на Буковині, і що виконують зараз сучасні хори. У Хрещатику навіть пасхальний канон співають не лише російським суржиком, але й на московську мелодію «барині»”, – каже Мельничук.
“Після реформ започаткованих патріархом Никоном, з України були запрошені «книжники» які повинні були виправити помилки, тобто зайнятися «справкою книг». Не всі з цих заробітчан мали потрібну кваліфікацію для такої роботи і не всі бажали якісно працювати… Щоб сподобатися роботодавцям текст наближали до російської фонетики. Ставили російські наголоси, заміняли слова на ближчі по звучанню до місцевої мови, змінили граматичні норми написання слів, щоб можна було їх читати з російською вимовою”.