Про це розповіли в Українському центрі трансплант-координації.
Марина Гачковська – киянка. 7 років тому вона захистила кандидатську дисертацію. Шлях до докторської їй несподівано перекрила хвороба – потрібна була пересадка нирки. Марина чекала на це два роки. Двічі їй пробували підібрати донора, але були певні неспівпадіння. І ось одного дня у її квартирі пролунав третій дзвінок. Її викликали в Національний науковий Центр хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова, бо ЄДІСТ – електронна система, яка проводить підбір пари «донор-реципієнт» – визначила спорідненою реципієнткою саме її.
Того ж самого дня телефонний дзвінок пролунав і в квартирі Олександра Беліченка у Дніпрі. Так само з Національного центру ім. О.О.Шалімова. Його також повідомили про спорідненого донора і можливість пересадки печінки – цієї трансплантації Олександр чекав багато років.
І Марині, і Олександру пересадку проводили одночасно дві трансплант-команди. Потім були дні і місяці реабілітації. Обоє вже повернулися до своїх родин і улюблених справ. А нещодавно дізналися, що родина померлого донора хоче з ними познайомитися.
З таким проханням до Українського центру трансплант-координації звернулася родина донора – 39-річного Віталія. Через інсульт чоловік потрапив до лікарні у важкому стані, попри всі зусилля, медики не змогли його врятувати. Дружина і мама дали згоду на посмертне донорство. А згодом вони захотіли дізнатися більше про людей, які стали для них важливими.
Українське законодавство не забороняє надання такої інформації, але це можливо лише у тому випадку, якщо є взаємна згода і родичів донора, і самих реципієнтів. А такі зустрічі дають родині ще більше розуміння важливості свого рішення.