«Революція, про яку практично не згадують. Про яку українці майже не знають. Революція на Граніті, яку ми називали Студентське голодування. Маленькі історії про велику Історію», – ділиться Рудницька.
Вона показує світлини тих часів, на одній з яких – список регіонів, звідки приїхали учасники акції.
«Зверніть увагу: студенти – учасники «Революції на граніті» почали декомунізації ще до проголошення Незалежності України. Та й назва Майдан Незалежності – наша, бо розгортали табір ми на площі Жовтневої революції (так її ми називати не хотіли, хоча жартували, що в українській історії Жовтнева революція – це про нас, про нашу гранітну), але наша версія Майдан Незалежності прижилася і пережила багатьох з нас», – згадує Анжеліка.
Нині співачка працює над реалізацією музичного проекту, який має підняти на дусі українців під час повномасштабної війни «100ліття незламності: історія української боротьби у піснях». Літопис, який об’єднує нашу музичну історію від пісень Січових Стрільців до сучасних треків – кажуть про проект автори.
Серед учасників музичного проекту – Віталій Кириченко, Марія Бурмака, Володимир Трач, Тарас Компаніченко, гурти «Шпилясті кобзарі», «Хорея Козацька», «Жадан і Собаки», «Піккардійська Терція».
«Я люблю творити. Люблю надихати. Люблю утворювати коло любові, у якому виколисуються ідеї і гартуються люди. Нині командою тчемо свою частину музичного полотна 100ліття незламності: історія української боротьби у піснях, щоб надихати українців бути сильними і ніжними; нескореними і чуттєвими; наповненими міццю і любов‘ю», – каже Рудницька.
Історія «Революції на граніті»:
У 1990 році відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, на яких парламентську більшість утворили комуністи («Група 239»), а демократи, сформувавши Народну Раду, зрештою мали 126 мандатів. Після проведення виборів їхня громадянська активність помітно зменшилася, натомість молодь вважала, що третина голосів демократів у Верховній Раді не є перемогою, адже для ухвалення рішень потрібна більшість голосів. Ця думка, висловлена Олесем Донієм на конференції НРУ, спричинила спротив у зали. Тому студенти вирішили активізувати власні дії.
Кілька десятків студентів групами по двоє-троє стягнулися до 10 години 2 жовтня на площу Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) у Києві та оголосили про початок голодування, висловили вимоги.
Головними вимогами молоді були:
- недопущення підписання нового союзного договору;
- перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
- повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки;
- націоналізація майна Компартії України й ЛКСМУ;
- відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.
Передбачалося, що, можливо, перший загін заарештують, тому до нього входили лише психологічно загартовані активісти та лише хлопці. Весь день вони просиділи на спальниках і матрацах, тримаючи в руках плакати, а рівно о 20 годині протягом 2-3 хвилин були зведені намети. До кінця дня голодувати почало 108 студентів.
О 24 годині президія міськради Києва видала рішення, в якому зокрема надавався дозвіл на проведення на площі Жовтневої революції масових заходів без санкції влади, хоч і заявляла про «засудження провокаційних насильницьких дій до працівників міліції», яких, зрозуміло, не було.
16 жовтня друге наметове містечко розгорнули біля будівлі Верховної ради. Як пише Роман Іваничук, у той час багато депутатів-комуністів виявили свою «антилюдяну сутність». Так, депутат з Миколаєва Михайло Башкіров сказав:
«Не волнуйтесь — все это скоро кончится, но сколько трупов будет, сколько трупов!»
Депутат від Криму Віталій Рева закликав «очистити площу від студентів», «ввести надзвичайний стан в Києві». А в Москві депутат Микола Касьян сказав:
«И пускай голодуют, нам будет больше что кушать!..»
Зрештою, у Раді проголосували постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року» № 402-XII.
Наметове містечко демонтували. На завершення акції перед студентством виступили «Мертвий Півень» і Марія Бурмака.