Видання “Букви” поговорили з лікаркою-психіатром Тіною Берадзе про російську агресію в Україні та Грузії. Про те, що робити в умовах загрози повномасштабного вторгнення РФ. Як реагувати, чи варто пити антидепресанти? І про готовність президента Володимира Зеленського захистити країну.
Тіна Берадзе народилася і виросла у Грузії, здобула освіту в США, під час Помаранчевої революції була в Україні. Зараз живе у Києві, вона особисто знайома з багатьма ключовими українськими політиками. Одна з найбільш кваліфікованих спеціалістів з психіатрії.
В умовах військової агресії РФ та прогнозів про військове вторгнення українці шукають способи, як впоратися зі стресом та заспокоїтися. Деякі приймають антидепресанти та транквілізатори, декларуючи це у соціальних мережах. Інші у коментарях їх запитують назви препаратів. Таке собі самолікування. Чи можна це робити? Чи допоможе це?
Ви були у Грузії, коли почалася війна? (8 серпня 2008, у день початку літніх Олімпійських ігор у Пекіні, російські війська зайняли частину території Грузії та зупинилися неподалік Тбілісі. Москва тоді звинуватила Грузію у спробі силового повернення сепаратистського регіону – Південної Осетії – і назвала свою операцію “примусом Грузії до миру” – ред.)
– На жаль, ні, я не була тоді у Грузії. Саме тоді я тут, в Україні, працювала з президентом Віктором Ющенком. Допомагала йому, коли зателефонував президент Польщі, і вони разом полетіли до Грузії. Тоді п’ять лідерів європейських країн: президенти України, Литви, Польщі, Естонії та прем’єр-міністр Латвії прибули до Тбілісі, де взяли участь у масовому мітингу разом з Мішею (Саакашвілі – ред). І щоб не трапилося, я тільки за це вдячна Ющенку, що він тоді прилетів до Тбілісі підтримати Грузію. Бо якби європейські лідери не вийшли на грузинський, назвімо умовно, Майдан, Путін розбомбив би Тбілісі.
Зараз армія РФ стоїть за 150 км від кордону України, тоді вона стояла за 50 км від столиці Грузії. Коли мені кажуть: “Ой зараз Олімпіада, тому Путін не нападе”. Слухайте, друзі, тоді також була Олімпіада, і тоді вона також була в Китаї. 2008-го через два дні початку Олімпіади Путін почав бомбити Грузію.
– Олімпіада була і коли Росія анексувала Крим.
– Саме так. Я хочу сказати одне, що ніякий антидепресант, жодний транквілізатор не допоможе. У психології, психіатрії та в психіатричній медицині це називається – denial, іншими словами заперечення. Нам треба визнати, що зараз відбувається. А що відбувається? Ми вкотре стоїмо на порозі екзистенційного питання: “Бути чи не бути”.
– Національного екзистенційного питання?
– Як країна, безперечно! “Бути чи не бути Україні”. Як ви знаєте, вже країни евакуювали дипломатів та своїх громадян з України. Особливо американське посольство…
– Евакуювало.
– Так. Моя дочка – американська громадянка. І вона перша у списку із нашої родини на евакуацію. Вона отримала повідомлення такого характеру: “Вас і членів вашої сім’ї, незважаючи на національність, громадянство, ми готові евакуювати. Але не відповідаємо на 100% за це. Тому рекомендуємо вже зараз поїхати. Вони поставили нас на облік. І у разі жахливої ситуації вони своїх громадян не залишають.
Нещодавно подібне сталося в Афганістані, і моя подруга, дуже розумна жінка, сказала: “Знаєте що? Ми ж тут вдома. Евакуюють лише іноземців”. З Афганістана вони забрали своїх, а ми вдома. І все стало на свої місця. Так, звичайно, ми вдома і проблема – вона в нас удома. Які антидепресанти нам допоможуть?
– Що робити, щоб не збожеволіти в цій ситуації?
– Геніальне питання: “щоб не збожеволіти”. Спершу треба розставити все на місця. Ймовірність повномасштабного вторгнення – 50 на 50: або це буде, або не буде – це зрозуміло.
Збожеволіти ми встигнемо завжди. Пропоную відсунути цей геніальний процес божевоління. Я серйозно зараз, без жодної іронії. І замислитися над тим, що ми зараз можемо зробити самі для себе, і для своєї країни.
– Добре. Що ми можемо зробити для себе й країни?
– Звісно, треба почати з себе. Спершу маску на кого?
– На себе.
– Потім на дитину, правильно? А тепер уявіть ситуацію: у нас нація, яка наковталася без причини та без показань антидепресантів і транквілізаторів.
Правильно? Тобто ні в кого нема чого запитати, оскільки в такому стані ніхто не може приймати адекватні рішення. Ми ж розуміємо, що потрібно адмініструвати будь-який препарат, той самий анальгін приймати тільки при показаннях і за призначенням, якщо він не потрібен, його не можна пити. Якщо вам доведеться бігти, не дай боже, звичайно, в бомбосховища, – то під транквілізаторами ваш мозок буде не в змозі прийняти розумне рішення, щоб себе врятувати. Ви зі мною згодні?
– Так
– Дякую. Навіщо ковтати пігулки, що це змінить?
– Заспокоїтись, зняти тривожність.
– А ось зараз найголовніше питання: навіщо ми тривожимося? За тривогу у нас відповідає один із відділів “найстарішого” мозку, з часів, коли людина ще бігала зі списами, вона називається “амігдала” (corpus amygdaloideum, амігдала — область мозку мигдалеподібної форми, що знаходиться в білій речовині скроневої частки півкулі під шкаралупою, приблизно на 1,5-2,0 см ззаду від скроневого полюса…. Мигдалеподібне тіло відіграє ключову роль у формуванні емоцій, зокрема страху – ред.), він був і є зараз. Навіщо амігдала нам потрібна? Для того, щоб ми розпізнавали небезпеку та вживали відповідних заходів захисту. Якщо за вами біжить лев, а ви напихалися транквілізаторами, що ви зробите?
– Будемо дивитись на нього?
– Exactly. І що, який буде результат?
– Ймовірно, він нас уб’є.
– Молодець. Ще приклад, в автомобілі закінчується бензин, індикатор палива починає блимати червоним, попереджаючи, але ви індикатор зафарбували. Далі що буде?
– Автомобіль зупиниться.
– Саме так! Моя ідея як лікаря, клінічного психолога це пояснити. Перше – не треба вживати алкоголь – він не допоможе. Друге – не треба ковтати антидепресанти. Треба залишатися у ясній свідомості.
Те, що ми турбуємося, не можу повірити, що я це говорю, але це дуже здорова реакція. Це адекватна ситуації реакція, ми живемо в умовах вторгнення РФ – в умовах війни. Отже, якщо ми не будемо турбуватися, ми не знайдемо вихід із ситуації. Дорогу до бомбосховища не знайдемо.
Оце моя ідея. Комусь це сподобається, комусь – ні. Але я вірю у доказову медицину. Ви ж це чудово знаєте. Я чудово розумію, що людина під транквілізаторами, у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, не в змозі приймати правильні рішення.
Тому треба прийняти реальність, що це сталося, і ми знали, що це станеться. Ми воліли про це не думати, але, думаєш – не думаєш, все одно це настане. Росія агресор і те, що відбувається зараз, було лише питанням часу.
– Дозвольте, я скажу чесно.
– Будь ласка.
– Я чекала подібного у 19-му році після перемоги Зеленського на виборах, але тоді були м’якіші спроби РФ повернути собі контроль над Україною. Спікери влади – вони ж перші особи держави – давали інтерв’ю про дружбу з РФ і способи “примирення”. Спочатку намагалися скасувати закон про статус української мови та робили антидержавні кроки на фронті – суспільство на це відповіло протестами та рухом проти капітуляції – влада зупинила спроби. Потім світ був шокований пандемією. І ось зараз реакцію президента Зеленського на загрози з боку Росії значна частина суспільства розцінює так: або йому байдужа російська агресія, або він, не дай Боже, звичайно, її підтримує, або він зовсім не розуміє, що відбувається.
– А чому ми вважали, що він щось розуміє? Слухайте, Ви серйозно, ну Катюш, ну нічого персонального до нього.
– Я – ні, але більшість українців обрали його президентом.
– Так, 73% виборців, і зараз, коли я слухаю їхнє розчарування, я думаю: а ви на що сподівалися?
– Вони вірили його словам.
– Ви ж вважаєте, що я розумна людина, правильно? І ось Ви мене призначаєте головним редактором видання #Букви. Ви ж не вважаєте, що я нічого не розумію, правда? Що за тиждень із вашим виданням буде?
– Не знаю, складно сказати.
– Ой, а я знаю (сміється). Або так: зараз міняємось із вами місцями, і ви приймаєте мого пацієнта. І я запевняю вас, порівняно з Зеленським, ви дуже освічена людина. І щось з того, що з людиною відбувається ви зрозумієте. Але що з ним робити далі, як лікувати – ви не знаєте. Для цього потрібне що? – Experience, досвід. “Щоб ліпити горщики – ти маєш навчитися ліпити горщики”.
– Добре, 73% виборців, які прийшли на вибори і проголосували за Зеленського у другому турі, розуміючи, що він не має жодного досвіду, він взагалі вперше у політиці, а у нас війна…
– А Ви думаєте, що вони цього не розуміли?
– Думаю, ні, але проголосували за нього. Їм можна встановити діагноз?
– Народу?
– Виборцю.
– О, це гарне питання. Це далеко зараз заведе, але такого діагнозу немає.
– Або особливість.
– Це особливість, так. Це область культуральної психіатрії.
– Які культуральні особливості мають українці, які дали впевненість, що Зеленський це правильний вибір?
– Культуральна особливість – унікальна: на зло і всупереч.
– На зло Петру Порошенку?
– Так.
– Помстилися?
– Так звичайно.
– За цією логікою і виходячи зі свіжої соціології, де Петро Олексійович має майже однаковий рейтинг із Зеленським вони зараз повинні піти і, при можливості, помститися Зеленському?
– Абсолютно.
– Тобто проголосувати за Петра?
– Унікально, бо це вже не вперше відбувається. Ось дивіться, що виходить: спочатку помстилися Ющенку. Коли він йшов, я була поруч і він сказав феноменальну фразу: Ні, народ мене любить, це все Вова.
– Путін?
– І ми помстилися йому – привели лояльного до РФ Януковича. Правильно?
– Так
– Потім ми помстилися Януковичу, який вирішив, що тут база, автобаза.
– Не захотів вести країну до Євросоюзу, хоч обіцяв.
– Я не знаю, що він хотів, чесно. Це був єдиний президент, з яким я не була знайома. З боку його оцінювати як лікар не можу, але його поведінка – це ідіотизм, так.
Потім, помстилися ще як. Кого привели. Петра Порошенка обрали у травні президентом. До цього хто керував країною?
– Турчинов.
– Турчинов, Яценюк, Кличко, який не знає, який рік настав
– Можливо, Кличко просто обмовився?
– Два рази? Ну не знаю, я глибоко стривожена.
– Чому?
– Як лікар стривожена, нічого персонального. Потім ми помстилися Петру Порошенку, – привели Зеленського, котрий досі знімає кіно. Він головний герой.
– На ваш професійний погляд, Зеленський живе в кіно?
– Так, він блискуче це робить, нічого не можу сказати. Але це кіно.
– Добре, спираючись на культуральну психологію українців, скажіть, як ми мститимемося Зеленському?
– А ось тут те, що мене дуже непокоїть. Культурально Україна вміє захищатись, культурально Україна вміє виходити на Майдан. Це дуже патріотичний народ. Але Україні потрібен лідер. Нині у нас лідера немає.
Тобто ми вміємо боротися. Кажу “ми”, бо давно тут живу. Я знаю та працювала з багатьма. Жоден уряд, крім Януковича, повз мене не проходив. І ось як би ми не ставилися до цих людей, – вони мали лідерські здібності. Навіть Кличко з Яценюком вивели Майдан! Наразі ми, “orphans” – діти у дитячому будинку.
– Формально лідером та головнокомандувачем зараз є Володимир Зеленський…
– Що зробить Зеленський, ми вже бачили у фільмі (серіалі “Слуга народу” – ред.). І не лише ми з Вами це бачили. Netflix показує так. Тобто у нас лідера немає. Ось у чому проблема. Не антидепресанти треба купувати та запивати горілкою, а знайти лідера, який нам скаже: “друзі, військова ситуація” та візьме на себе відповідальність.
Ми стоїмо на порозі війни. Вона станеться чи ні – ми не знаємо.
Нам потрібен лідер, людина, яка нам скаже: “Підемо в бомбосховища”. Прокладе маршрут та пояснить, що нам зробити, щоби захиститися.
– Зараз нам це ніхто не може сказати, крім Зеленського – тільки він має повноваження. Країна підпорядковується верховному головнокомандувачу – тобто Зеленському. Ось у чому проблема. А він мовчить.
– Саме в цьому проблема. Слухайте, Путін уже поставив раком Лукашенка, про це заявив сам Лукашенко – він не мав іншого виходу. Раніше Лукашенко не допустив би російських солдатів до кордону з Україною під приводом військових навчань Білорусі та Росії. Зараз російські солдати стоять за 150 км від нас. Це величезна проблема. У нас проблема: вони вже стоять тут, розумієте? І він їх запустив, і це допустив.
– Хто? Зеленський?
– А хто я, чи що? Чи не ми з вами. Ми з вами про це говорили, але ми можемо тільки говорити, у нас повноважень немає, правильно ж.
І замість купувати антидепресанти, народу треба зібратися, проявити своє етнічне “я”.
– Це Майдан?
– А що є інший вихід? А що нам робити? Сидіти і чекати, поки що цей божевільний Путін по нас вдарить?
Умовні “нормандські переговори” просто відстрочать проблему. Розумієте? Просто відстрочать.
А зараз, як лікар, вам скажу: гірше, ніж постійний стрес – у нашому випадку це очікування війни, – нічого немає. Постійний стрес знищує нашу імунну систему, тому що у нас постійно підвищений кортизол (гормон стресу – ред.).
– Чи можливо, що ми перестанемо вірити в загрозу? Деякі вважають за краще думати, що загроза перебільшена – звинувачують політиків та ЗМІ, що вони “роздмухують паніку”. Дехто шукає порятунок у прогнозах астрологів: “Астролог передбачив, що Путін помре протягом одного-двох років” – нам потрібно просто дочекатися – це не поодинокі заяви від цілком освічених людей. Вони кажуть, що це їхня надія, коли влада не може надати захисту.
– Слухайте, ви серйозно зараз?
– Люди в це вірять.
– Так, люди іншого виходу не мають. Людям потрібна зачіпка за щось, звичайно.
– Захист.
– Так, але це дуже небезпечна дорога. Чому я була проти фільму “Секрет”, пам’ятаєте, “позитивне мислення”? Припустимо, я стою в Нью-Йорку, ви ж були в Нью-Йорку, пам’ятайте, який там рух – вам пояснювати не треба. І ось я хочу перейти дорогу, а там червоне світло, а я налаштовую себе позитивно і переходжу дорогу. Я перейду?
– Спроба точно не буде безпечною.
– Правильно. Я маю інші плани на життя, я не суїцидник.
– Люди шукають захист у прогнозах ворожок та астрологів, коли не довіряють інституціям, робота яких їх захистити.
– Саме так. Але, людям не можна шукати захист і сподіватися “авось, пройде”, ні-ні-ні. Це питання часу, нам все одно доведеться це вирішити. І я це говорю, як грузинка, яка проходила через це.
– Вирішити – що? Проблему із Зеленським чи проблему з російською агресією?
– Нам потрібен лідер, люба моя. Нічого персонального до пана Зеленського, серйозно говорю. Але він не знає, як бути президентом. Він не знає, що робити у разі війни.
Я знаю більше. Я – радянський лікар першого призову, офіцер запасу, я краще знаю, що робити, ніж він. Він ніколи не воював.
– Він не був у армії.
– Нічого персонального. Нехай знімає кіно, але нам, нації, потрібен лідер!
– Повернімося до культуральної психології, чому ми, українці, постійно мстимося? Тому що ми повірили, а вони нас обдурили, як нам здається?
– Я поясню чому. Ось подивіться, як суспільству сподобалася історія “гнобити олігархів”.
– Так.
– Це також культуральна особливість
– Ми заздримо грошам олігархів?
– Оf course, звісно. Так відбувається не лише у нас, і ми не єдина нація у світі. Але українці знають, як саме ці багатства були акумульовані олігархами. Як тільки людина відчуває несправедливість – логіка відсутня та критичне мислення відключається.
Приклад. За часів президентства Порошенка мені казали: “слухайте, ми воюємо з Росією, а у нашого президента там бізнес” – ось воно. Справедлива нація дуже, розумієте?
– На мою думку, кожен президент, як нам здається, не справедливий. Так можна сказати про будь-якого президента будь-якої країни.
– Звичайно, як інакше. Але знаєте, в чому питання, у будь-якої західної країни вже налагоджена система, розумієте.
– Інституційна?
– Так. В Австрії, коли виявилося, що Курц причетний до корупції, австрійці казали: “Боже, який жах. У нас прем’єр, виявляється, корупціонер”. А у нас в Україні – це стиль життя.
– При цьому, побутова корупція – шоколадку дати лікарю чи десь обійти бюрократичну процедуру і так далі – є частиною життя. Ми не хочемо чекати в черзі, не хочемо дотримуватися процедур. Ми хочемо швидкого вирішення проблеми – домовитися.
– Я не можу вам сказати, що ми не хочемо. Ми може й хочемо. Але якщо я це не зроблю, я втрачу грандіозну кількість часу, розумієте. І чим старше я стаю, я розумію, що немає нічого дорожчого, ніж час.
Тому на ваше запитання про антидепресанти у мене така відповідь – нам лідер потрібен для того, щоб вижити як нація. Комусь це сподобається, комусь – ні, але іншої відповіді у мене немає.
Я добре пам’ятаю реакцію на мою колонку для BBC, де я написала як психологиня про алкоголізм. Народ мене прокляв, сказали: “Ви забороняєте нам весело жити”.
Зрозумійте, стосовно Зеленського я не маю нічого персонального, я його особисто знаю ще з часів “95 Кварталу” і вважаю, що він веселий хлопчик, веселий чувак, більше нічого не можу про нього сказати, але він не лідер країни на порозі повномасштабної війни.
– Питання про лідерство. Був період, коли Міхеїл Саакашвілі мав такий рейтинг, що, якби були вибори, він мав високі шанси стати президентом України.
– У нас із Міхеілом була ця розмова, і він абсолютно чесно мені сказав: “грузина вони не виберуть ніколи”. Я спитала чому? Аваков, наприклад, вірмен. Україна – не шовіністська країна. Він відповів: “Сталіна пам’ятають, Сталін був грузином”. І цю пам’ять збережено.
– Для багатьох Сталін – “сильна рука”.
– Це для багатьох, але кого?
Повернемося до того, як можна себе заспокоїти – ніяк. Поки ми лідера не знайдемо.
– Як можна заспокоїти оточуючих?
– Оточуючим треба сказати: зберися, це екстремальна ситуація. У нас немає розкоші зараз транквілізуватись. У нас екзистенційне питання: бути чи не бути. Країні Україна – бути чи не бути.
– Зеленський це розуміє?
– Ви знущаєтеся з мене зараз, Катя? Як ви хочете, щоб я відповіла на це питання?
Він кіно знімає! Має кіно там. У нього гарні декорації, у нього освітлення хороше. Він Харків то здає, то не здає. Я навіть не знаю як це коментувати.
Нам треба зібратись. У нас немає розкоші зараз перебувати у запереченні.
– У нас є розкіш, наприклад, міняти Зеленського за умов війни? Багато хто говорить про дострокові парламентські та президентські вибори.
– Слухайте, нам потрібен лідер, який скаже, що нам робити. До цього моменту хоч пийте антидепресанти, хоч нейролептики – нічого не зміниться.
– Тіна, ви даєте дуже різкі оцінки, чи не побоюєтеся наслідків? Не секрет, що влада Зеленського бореться з критиками – з політичною опозицією, громадянським суспільством, намагається дискредитувати незалежні ЗМІ.
– Лукашенко мене вже хоче вбити після моїх виступів. Путін давним-давно хоче мене убити, бо в 2014 році я таке написала, що не дай Бог нікому – йому це не сподобалося.
І зараз я втретє виходжу, попри те, що я порушила обіцянку більше не давати жодних коментарів щодо політики. Але ж у нас війна! Ми в небезпеці! Навіть якщо це буде моє останнє інтерв’ю, що абсолютно припустимо.
– Не буде.
– Навіть якщо це так – я усвідомлено це роблю. У нас немає вибору. Мене питають: “ти поїдеш?”, – ні, я не збираюся їхати, no, no, no. Я нікуди не збираюся їхати, бо я не бачу сенсу. Якщо я кудись теоретично можу поїхати – це Грузія. А якщо це трапиться тут, і я не захищу Україну – вони прийдуть туди.
Нам треба зібратися, у нас немає розкоші зараз йти в заперечення.
А країна в запереченні, Катю, люба моя. Ось це: “авось пройдет, авось пронесет”.
– Дехто думає, що американці нам допоможуть, за нас все зроблять.
– Слухайте, я пам’ятаю, як це було у Грузії. Але там був лідер. Він жував краватку, але він там був. І коли почали бомбардувати всі стратегічні об’єкти Грузії, – у нього вже була готова за всіма натовськими стандартами армія. І вони якраз були першою лінією. Американці зараз кажуть: “ми вам даємо зброю, але жодного натовського солдата на території України не буде”.
– І не може бути.
Тоді до Саакашвілі як до лідера приїхали 5 чинних європейських лідерів – 4 президента та 1 прем’єр-міністр.
Хто приїде до Зеленського? Байден?
– Сумніваюсь
– Це війна, друзі. Якби не де Голль, не Черчілль, не Мишко в Грузії тоді, – від нас нічого не залишилося б взагалі нічого.
Коли люди не знають що їм робити – вони хаотично поводяться – це найстрашніше.
І як повинен поводитися лідер нації, у якого весь закордонний дипломатичний корпус уже поїхав, а США евакуює своїх громадян? Що він має робити?
– Як мінімум, Верховну Раду зібрати та проголосувати оборонні законопроекти, визнати загрозу, а не сперечатися з Європою та США, применшуючи загрозу.
– Вам це нічого не нагадує, як вони повелися, коли коронавірус почався? Усі сховалися.
– Так.
– І коментували якісь люди, які не мали до цього жодного стосунку та природно все провалили.
Але питання зараз не в цьому. Військова ситуація. Весь світ про це кричить. Ви отримуєте Javelin. Подивіться, що діється.
Хто має зараз 24 години на добу виступати?
Але він каже нам: “Я вам не раджу панікувати”
І ось тоді в мене почалася паніка, я зрозуміла, що нам пі***ц.
Рада не працює, Кличко не знає, який рік. Президент несе якусь нісенітницю, він взагалі знає, що Путін йому загрожує?
Чи йому не до цього? Бо він знімає кіно? Оплески. Знімайте далі, а я не маю розкоші на кіно зараз.
Так, звичайно, мені звідси поїхати 5 секунд, я навіть не громадянка цієї країни.
Якщо ми зараз утечемо до Грузії, що трапиться? Грузія буде наступною.
Ми ж не в НАТО. Буде глибока стурбованість, дуже глибока. Тому що наступними будуть Польща та країни Балтії. А там вони вже воюватимуть. А чому? Тому що вони є членами НАТО.
– А в нього…
– Кіно.
Ось країна, а ось – кіно. Він живе у своїй паралельній реальності.
Як Ви вважаєте, він взагалі розуміє, що відбувається? Йому взагалі не розповідають? Що Javelin прийшли, він в курсі?
– Як мінімум, він спілкується з іноземними журналістами, вони ставлять йому запитання. Він коментує, на мою думку, із роздратуванням і навіть місцями агресивно. На мою думку, він вважає, що це все підступи Заходу. Депутати “Слуги народу” вже кажуть, що Зеленський був проти внесення до Конституції, що Україна – це курс до НАТО, і що він хотів би повернути нейтральний статус, тому “промацує ґрунт під референдум”. Подивіться на його останню пресконференцію закордонним ЗМІ. Американські журналісти здивовані: “Чому президент країни, яка в небезпеці та 8 років кричить світові про необхідність допомоги, применшує загрозу?”
– Йому заважають бути у своїй реальності. Він має хорошу реальність: він став президентом України. З ним розмовляли інші президенти, канцлери тощо. І зараз йому воєнна ситуація заважає знімати кіно.
Я не раз за цим спостерігала, і це медичний факт: якщо ви порівняєте мозок людини до влади і після влади через два місяці – це дві різні людини.
– Тому що це відповідальність?
– Це як хвороба. Змінюється зовсім. Буквально через півроку залишає навколо себе лише тих людей, які йому говорять те, що він хоче чути.
А тут вони почали казати, щось там починається. Йому це не подобається.
Якщо він сподівався, що американці все вирішать. А американці сказали – ні. Сказали: “вам доведеться хоч якось..”
– взяти участь.
– Звісно. А йому це не сподобалось. Йому порушили реальність.
– І він злиться?
– Він навіть не сердиться, він абстрагувався.
– У разі дострокових президентських виборів він готовий залишити посаду?
– А ось геніальне питання. Ще раз повторю: вирішується доля України. Якщо не буде країни, яка тоді посада?
– Він це розуміє?
– Він – ні.
Ми ж усі читали, що Путін написав про Україну. Путін заявив, що немає такої країни, як Україна. Ми стоїмо перед великою загрозою. Весь світ це розуміє, а ми – ні. Приклад: Мій добрий знайомий працює на американську ІТ компанію, яка його попередила, що “у разі окупації України та включення України до складу РФ, ми будемо змушені з вами анулювати контракт. Але якщо ви хочете продовжити співпрацю, ми пропонуємо вам кілька країн на вибір, даємо вам тиждень”.
І тоді я усвідомила, в якому запереченні ми знаходимося!
Цього робити не можна. Якщо у тебе в паспорті написано, що ти українець – то маєш захищати цю країну. Я не говорю, що всі повинні так робити.
Хочемо бути у складі РФ – без мене. Я поїхала з Радянського Союзу і повернулася лише після розпаду з паспортом країни, якої не було.
Вибір дуже простий: або ти повертаєшся туди, або ти робиш усе можливе, щоб захистити Україну.
Є люди, які кажуть: “Боже, як добре було у Радянському Союзі”. Ось якраз їм я ставлю діагноз, бо я там жила, я знаю, як там було.
– Який діагноз?
– Ми дуже давно у медичній класифікації не використовуємо градацію розумової відсталості: дебілізм, наприклад. Ми говоримо – інтелектуальна недостатність. Так коректно, інакше не можна. Але ступеня різні бувають. Є важкий, є середній і легкий ступінь.
Отаким людям я ставлю діагноз. Раніше у мене було тест-питання: “чий Крим?”, після початку пандемії COVID-19, я запитувала – чи ви вакциновані? А цих людей, які кажуть, що у Радянському союзі було добре – я навіть не питаю.
– Ви навіть не питаєте про Крим та вакцинацію?
– Не питаю. Оскільки вони спочатку вважають, що Крим у складі Радянського союзу ж був. А Білл Гейтс нас усіх чіпірує. Тому інтелектуальна недостатність – це серйозний діагноз.
Я повинна знати людину хоча б кілька годин, щоб визначити ступінь інтелектуальної недостатності. Наприклад, нашого номінального президента. Я вперше це говорю. У нас велика проблема, панове.
– Адже ви знайомі з президентом Зеленським?
– Так. Давно.
Є геніальний фільм із Майклом Дугласом, де він грає президента, закохується, вони лаються, і він каже: “я не хочу тебе втрачати”, на що вона відповідає: “У сас більші проблеми, ви щойно втратили мій голос”.
Люблю цей вислів, бо чувак, у тебе більша проблема, ніж Харків.
У 1964 році у США в президенти балотувався Баррі Голдвотер, і він був абсолютно інтелектуально недостатній. Тоді американські психіатри вийшли та заявили про це. Заява спровокувала скандал і програш Голдвотер на президентських виборах. Після цього було прийнято закон “Голдвотера” (“правило Голдвотера” прийнято Американською психіатричною асоціацією у 1973 році. Воно забороняє психіатрам ставити діагнози, якщо у них не було можливості особисто оцінити здоров’я людини. Правило було введено після публікації у 1964 році статті одним журналів, для якої співробітники редакції попросили тисячі експертів прокоментувати психічний стан кандидата в президенти від республіканців Баррі Голдвотера” – ред.
Чи знаєте, коли вони порушили цей закон? Коли Трамп почав демонструвати дивну поведінку. Вже було ясно, що щось не так.
Звісно, ми не в Америці. Я не повинна дотримуватися правила. Але коли я говорю про чинного президента таке – це означає, що у нас все дуже погано.
– Вже бачу заголовки: психіатр поставила діагноз Зеленському. Ви не боїтеся з огляду на попередні погрози на вашу адресу?
– Я мовчала три роки.
Те, що він зараз творить, – це небезпечно. Те, що він сказав про Харків – ось це назвали б зрадою Батьківщині. Ви знаєте, як я ставлюся до попередників Зеленського?
– Дуже критично.
– Але більшість із них були лідерами. Зеленський – ні. Зараз Україні потрібен лідер, щоб вижити як державі.
З Тіною Берадзе спілкувалася Катерина Рошук