Військовий психолог Олена Сек розповіла в інтерв’ю Інформаційному спротиву про підтримку людей, які повертаються з російського полону та їхніх близьких, а також про супровід в процесі реабілітації.
Станом на кінець лютого 2025 року з початку російсько-української війни відбувся 61 обмін полоненими. Києву вдалося повернути 4131 людину (військовослужбовців і цивільних).
Не факт, що наші очікування в момент реальної зустрічі будуть повністю синхронізовані
Звільнення з полону – це величезний бурхливий потік емоцій: від тривоги, від страху аж до ейфорії, на тлі якої можуть формуватися певні очікування. З одного боку, ми знаємо, що то є реалізація запланованих дій. Але можуть бути й необґрунтовані очікування. Наприклад, коли ми в процесі очікування змінюємо, домальовуємо образ людини, на повернення якої з полону довго чекаємо. Стираються якісь негативні спогади, бажана зустріч романтизується.
Об’єкт, з яким довго нема контакту, ідеалізується: ми забуваємо щось погане, неприємне, важке, складне, що було пов’язане з цією людиною, і в нашій уяві вона набуває невластивих їй рис. При чому не враховуємо, що за час відсутності зв’язку змінилася як людина, так і ми самі…
Необхідно сформувати та підтримувати певний ресурс
Та радість, оте захоплення, які відчувають рідні люди під час довгоочікуваної зустрічі після звільнення з полону, спричиняє в тому числі потужний емоційний вибух, який є стресом для психіки і для організму людини.
З одного боку, для нас звільнення – велика радість, очікувана подія, а, з іншого, – величезний стрес, для переживання якого необхідно сформувати та підтримувати певний ресурс. Тому рідним і близьким людини, яка перебуває у полоні, необхідно також піклуватися про себе, аби були сили для очікування і для зустрічі, адже очікування дуже виснажує.
Хто вони: жертви чи герої?
У нашому соціумі до людей, звільнених з полону досі переважає ставлення як до жертв. Паралельно є ще й героїзація. Проте, це суспільні стереотипи, які базуються на уявленнях (взятих з розповідей, літератури, кіно, частково міфологізовані) до тих випробувань, з якими довелося зіштовхнутися людині у ворожому полоні. У кожного свій досвід, і він може бути дуже різним. Але вже навіть сам факт, що людина вижила в умовах скаженого фізичного та психологічного тиску, робить її експертом з виживання.
Перебування в полоні не гарантує стовідсоткового виживання, проте й не означає стовідсоткової втрати людини
При підготовці військовослужбовців до виконання своїх професійних обов’язків, наголошується на тому, що ймовірність загибелі, поранення чи потрапляння в полон – є професійними ризиками. Тому головна задача – використати кожен шанс, аби вижити для того, щоб перемогти. Дехто може не погодитися з таким аргументом, мовляв, вони собі таку професію не обирали.
Але всі зараз опинилися в ситуації війни. Тому чим більш чітко матимемо зв’язок з реальністю, тим менше у нас буде якихось ілюзій, зокрема й стосовно ситуацій, які можуть статися на війні, тим більш ефективними будуть наші стратегії виживання.
Що відбувається, після того, як звільнені з російського полону опиняються на українській території?
Не виключні гострі стресові реакції: може статися емоційний шок, аж до втрати свідомості. Так людина в цей момент не пам’ятала, що говорила, тобто настільки вона була емоційно перевантажена, що не могла згадати суть розмови.
Також у людини може бути невідповідне її реальному стану самовідчуття. Тобто вона почувається, скажемо так, бадьорою, тримається, як то кажуть, «на адреналіні», але при цьому її фізичний стан насправді наближений до критичного. Був випадок, коли звільнений з полону під час обміну йшов своїми ногами, а потім з’ясувалося, що він має крайню ступінь обмороження…
Процес звільнення потребує тиші
Людина тільки що повернулася звідти, де її особистість знищували, ламали, де вона не мала права сказати слово тощо. Якщо в той момент їй щось запропонувати, то, як правило, вона відповість «так».
Саме тому ми наполегливо радимо інформаційний карантин. Та дуже застережливо ставимося до того, коли щойно звільненим з полону людям задають питання, особливо журналісти… Тому що людина ще знаходиться в стані навченої безпорадності, вона продовжує виконувати все, що від неї вимагають.
Повторюю: в цей час важливо дотримуватися інформаційного карантину!
В цей же час місця, де розміщуються звільненні з полону, починають атакувати рідні і близькі – приїжджають, долаючи величезну відстань. Вони самі знаходяться в цей момент в нестабільному емоційному стані – їх переповнює радість і очікування, про які ми вже говорили.
Разом із тим набором емоцій привозять із собою (бачила на власні очі) великі каструлі з голубцями, миски з олів’є, судочки з котлетами… Цілком зрозуміле бажання нагодувати того, кого довгий час тримали на голодному пайку. Але треба берегти звільнених.
Якщо для вас важлива і цікава тема підтримки людей, що повернулися з полону, пропонуємо послухати вебінар, опублікований на офіційній сторінці Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.