Людей з діабетом 1-го та 2-го типу, а також пацієнтів, в яких раніше медики виявили специфічні форми (LADA, MODY та інші), людей з переддіабетом або батьків дітей з діагнозом діабету запитали про те, наскільки вони проінформовані про наслідки хвороби. В опитуванні взяли участь понад 2 тисячі людей, пише “Мій цукровий”.
Дослідження показало наступне: майже половина опитаних (понад 45%) повідомили, що мають ускладнення, пов’язані з діабетом. Ще більше як 20% навіть не здогадуються, чи є у них якісь наслідки захворювання:
Це може вказувати як на брак діагностики, так і на недостатню поінформованість чи комунікацію між пацієнтом і медичним персоналом

Більшість людей з діабетом намагаються дотримуватися призначень лікаря. Проте понад половини респондентів (майже 55%) визнають, що іноді відходять від схеми. Близько 8% зовсім не дотримуються призначеного лікування:
Це показує, що навіть при наявності призначень пацієнти стикаються з труднощами у щоденному контролі — можливо через фінансові труднощі, психологічні чи побутові причини.
Лише третина (приблизно 40%) — максимально дисципліновані та повністю виконують рекомендації

Понад 60% учасників відповіли, що вживають солодощі щодня або кілька разів на тиждень. А основною причиною підвищення рівня цукру більшість назвали переїдання, незалежно від того, що саме вони їдять.
Це свідчить про те, що неоцінені не лише окремі продукти, але й обсяги, режим харчування, звички


Понад третина стикається із зайвою вагою, що є поширеною проблемою при діабеті 2-го типу та може ускладнювати контроль глікемії. Водночас більше половини респондентів (близько 60%) зазначили, що підтримують масу тіла в межах норми. Цікаво, що для невеликої частини респондентів (трохи більше 10%) актуальною є протилежна проблема — недостатня вага (частіше це стосується людей з діабетом 1-го типу).

Повномасштабна війна в Україні суттєво ускладнила контроль діабету: більшість респондентів (майже 60%) вказують на негативний вплив, причому майже чверть відчули значне погіршення. Це може бути пов’язано з психоемоційним станом, відсутністю стабільного доступу до ліків чи медичних послуг у деяких регіонах, фінансовими труднощами тощо; та свідчить про серйозний стресовий та соціальний вплив воєнних умов на самоконтроль та лікування.



