«Дія відбувається в 1939 році, а персонажі мають вигляд наче вони з 1820-го. Це чисто україномовний фільм, який демонструє клішованих українців. Товариш Часник побився з товаришем Галушкою. Бо українці тільки те і можуть, що чубитись одне з одним», – розповідає сюжет фільму автор блогу «Загін кіноманів» Віталій Гордієнко.
Цей фільм не перший, де так звали головних героїв. Радянська кінематографія має ще одну стрічку – «Партизани в степах України». Знятий на 10 років раніше в 1942 році:
«Українці тут показані ледь не в косоворотках. А позитивний герой тут Селівон Часник, який має ледь вишиту сорочечку, яка показує, що він українець, а головний негідник – Філімон Довгоносик є німецьким колаборантом і має вишиту на всі груди вишиванку. А ще один зрадник виявився з Західної України».
У двох стрічках герої ідентичні – їхні образи, імена та спосіб життя. Це село, відсутність змін та розвитку та незрозуміла радість і спів.
У цей же час у 1952 році в Росії виходить фільм «Композитор Глинка» – в пишних декораціях та з красивим одягом.
«Це один і той самий рік, нас демонструють як селян у вишиванках. А в Росії виходить фільм про відомого російського композитора – в пишних декораціях, де вони спілкуються високими словами. При чому події «Глінки» відбуваються задовго до подій фільму в «Степах України».
«Це один і той самий рік, нас демонструють як селян у вишиванках. А в Росії виходить фільм про відомого російського композитора – в пишних декораціях, де вони спілкуються високими словами. При чому події «Глінки» відбуваються задовго до подій фільму в «Степах України».
Віталій Гордієнко нагадує, що і в сучасних скетчах та телевізійних шоу уже в роки незалежності українців неодноразово показували як недолугих. І це транслювалося як в Україні, так і в Росії.
Хоча, зрештою, і автор каналу «Загін кіноманів» Гордієнко додає, що в іншому скетчі «95 квартал» насміхався з самих росіян, які створюють міфи про українців. Та показує інші кадри з українськими акторами у вишиванках.
Нагадаємо, перші школи у Києві були ще за часів князя Володимира Великого. До хрещення Київської Русі навчання дітей відбувалося вдома – в малих киянах намагалися розвивати фізичну силу, спритність і здатність захищатися від ворогів. А у у 988 році князь Володимир для зміцнення християнства і поширення греко-візантійської культури заснував у Києві школу для дітей з вищих верств суспільства.