Як же в Києві планували, організовували та проводили виставку, яку відвідало більше 1 млн. осіб? Як формували бюджет, покривали збитки та про що організатори забули?
Друга половина ХІХ і початок ХХ століть ознаменувалися розвитком технологій, промисловості і різноманітних наукових товариств.
В великих містах, таких як Одеса, Харків і, ясна річ, Київ такі товариства почали набирати обертів і активно розвиватися.
Вже в 1852 році Київське товариство сільського господарства і сільськогосподарської промисловості провело першу виставку. З цього моменту можна говорити про появу певної традиції.
Читайте також: Київ Городецького: завод на Куренівці, «Ленінська кузня», Будинок з химерами і не тільки…
Як дату обирали?
А у 1908 році більш ніж півтора десятка сільськогосподарських товариств запланували провести масштабну і вражаючу виставку в Києві.
Спочатку запланували сам захід на 1911 рік, але виявилося, що транспортна інфраструктура міста не готова. І тоді дату змінили на 1913-й, нібито вирішили приурочити виставку 300-літтю правління Дому Романових.
Невідомо чи це був продуманий хід, чи просто вдалий збіг обставин, але приурочення до ювілею царської династії пішло заходові тільки на користь.
Для початку виставка автоматично отримала статус Всеросійської, до того на території Києва проходили тільки регіональні невеликі виставки. А для події загальнодержавного масштабу і бюджет треба було виділити відповідний.
Читайте також: Воду киянам! Як 149 років тому в Києві почали будувати водопровід
Як формували бюджет?
Вже в 1912 році для потреб виставки уряд виділив субсидію в 175 тисяч рублів. Долучилася до підтримки заходу і місцева влада, яка також виділила субсидію у розмірі 250 тисяч рублів. До того ж, київські керманичі безоплатно надали організаторам заходу територію Троїцького ринку та схилів Черепанової гори. Підтримку у вигляді субсидії на суму 64 тисячі надало і Міністерство народної освіти.
Але організатори виставки вже були навчені гірким досвідом локальної виставки 1897 року, яка також проходила в Києві і виявилася збитковою. Тоді було вирішено організувати Комітет виставки, членами якого могли стати лише заможні люди.
Так, щоб долучитися до історичної події, треба було дати розписку, згідно якої кожен член правління зобов’язувався виділити неменше 2 тисяч рублів на покриття збитків.
Читайте також: Чорні та білі смуги в історії Ботанічного саду імені О. Фоміна
Як освоювали бюджет?
Місце для проведення Всеросійської виставки обрали невипадково, адже у 1897 році тут вже проходила аналогічна, але менша за масштабом подія. Тоді будували тимчасові дерев’яні павільйони. А от для виставки 1913 року вирішили будувати і тимчасові, і капітальні споруди.
Мотивація для створення капітальних будівель була подвійною. З одного боку, місцева влада отримувала очевидний профіт, адже після закінчення події, споруди переходили у власність Києва. А з іншого — вирішили, що найгарніші павільйони можуть стати “вічним пам’ятником виставки”.
Саме таке формулювання було написане у щомісячному журналі “Вісник Всеросійської виставки”.
До слова, “вічними” павільйони так і не стали, останній був зруйнований в 1977 році.
Читайте також: Михайло Булгаков, Іван Франко, Микола Гумільов та Анна Ахматова – всі вони вінчалися у Києві
Загалом площа виставки склала 26 десятин.
Було зведено 132 експозиційних павільйони і 62 будівель господарського призначення.
Одним з архітекторів виставки був легендарний Владислав Городецький. Територію виставки прикрашали фонтани, клумби, скульптури та електричні ліхтарі.
До уваги публіки пропонувалися не тільки виставкові зали, а й ресторан, численні кав’ярні, атракціони та навіть театральні зали. І треба сказати, що заробити на виставці в кінцевому рахунку змогли тільки власники цих розважальних закладів. Як і передбачалося вся виставка загалом виявилася збитковою.
Читайте також: Батьківщина-мати: День народження сталевої пані столиці
Як планували доходи?
Ще від самого початку Комітет виставки сформував ціни для учасників і відвідувачів.
За місце у павільйоні під забудову просили 2 рублі за трохи більше, ніж 0,5 квадратних метри.
Ціна ж за пів квадратних метра у вже готовому павільйоні коливалися від 3 до 25 рублів. І все ж таки ціни не злякали учасників: окрім вітчизняних промисловців, у виставці приймали участь і гості з Баку, Риги, Варшави, Ревеля и інших міст.
Щодо цін для відвідувачів, то в середньому квиток вартував 35 копійок.
В непопулярний день — понеділок ціну знижували до 25 копійок, зате по вечорам вихідних днів та на свята ціни на квиток сягали познаки у 50 копійок.
Читайте також: Світлини старого Києва: Ланцюговий міст, фотографи-шпигуни та листівка з видом на тюрму
Цікаво, що звичні для нас сьогодні акції, були застосовані і на виставці 1913 року. Так, перші два платні квитки дісталися пані Бліжинській та панові Гончаренко — ці двоє мали право відвідувати виставку безкоштовно впродовж всього терміну її проведення.
Всього за кілька місяців — від червня до жовтня 1913 року — Всеросійську виставку у Києві відвідало 172 тисячі людей, які вирішили замовити екскурсію і більше одного мільйона людей, що просто купили квитки.
Відомо, що серед відвідувачів виставки були шведи, французи, німці, англійці та навіть американці.
Читайте також: До Дня космонавтики: український мрійник, який змінив світ
Чого не врахували?
Підготовка до проведення наймасштабнішої виставки в історії Києва тривала досить довго, члени Комітету і організатори врахували багато чинників. Однак, диявол криється в деталях.
Відсутність трамвайної лінії, яка завадила провести виставку в 1911 році, далася взнаки і в 1913-му.
Багато відвідувачів скаржилося на те, що доводиться брати візника або ж майже півгодини йти пішки. А коли гості нарешті доходили до виставки, то не без розчарування дізнавалися, що на території немає лавок і ніде просто сісти перепочити.
Інтимна деталь, яка теж не додавала комфорту відвідувачам — неможливо було знайти туалет. Та й взагалі організатори забули про вказівники і відвідувачі просто блукали територією.
Обставина, яка не залежала від організаторів, але завдала значної шкоди — примхлива київська погода. У
перший день виставки пішла злива. Виявилося, доріжки на території виставки не були розраховані на таку погоду, гостей виводили по зробленим нашвидкуруч дерев’яним настилам.
Читайте також: Бизнес на дореволюционном Крещатике: картье, выпить и закурить
Треба сказати, що недоліки організатори намагалися виправити. Лавки знайшлися, їх планували встановити, але просто забули це зробити до відкриття.
Вказівники, вбиральні, доріжки — все виправлялося і дороблялося на ходу. Значні кошти було витрачено і на спішні ремонтні роботи, адже дощ пошкодив багато павільйонів.
Але все це призвело до того, що Всеросійська виставка 1913 року, аналогів якої в Києві не було ні до, ні після, виявилася збитковою.
Парадоксально: виставка користувалася попитом і все ж не принесла прибутків.
Серед основних причин того, що Комітету таки довелося повертати суму в розмірі 80 тисяч рублів називають дві. Перша — погода. А друга — Москва.
Точніше, організатори аналогічної виставки у Москві, які анонсували проведення свого заходу у 1913 році і так “відтягнули” багато учасників й потенційних відвідувачів. А насправді виставка у Москві відбулася у наступному — зовсім не ювілейному 1914 році.