Чому дитина мовчить
“Мовчання, замкненість, припинення спілкування можуть бути наслідком травматичного досвіду, який через війну мають багато українських дітей. Якщо дитина розмовляла до якоїсь пережитої ситуації, а після неї замовкла, ця ситуація була сприйнята нею як небезпечна, викликала високий рівень страху, і це змусило психіку дитини знайти варіант зниження напруги. Особливо якщо дитина ще й сором’язлива, має виражений тривожний компонент темпераменту”, – каже Олена Лісова.
У психології та психіатрії для позначення такого порушення поведінки, яке належить до тривожних розладів, існує поняття “мутизм”. Якщо дитина в певних ситуаціях, з одними людьми (як правило, близькими) розмовляє, а в інших, з іншими людьми – ні, йдеться про селективний (вибірковий) мутизм. Такий варіант, саме як наслідок психологічної травми, зустрічається найчастіше.
Що відбувається з особою, яка відмовляється говорити
Втрата мовлення як відповідь на травматичний стрес – це варіант шокової реакції ступору, спосіб “прикинутися мертвим”, який нерідко зустрічається у тваринному світі і дістався у спадок людині як древній механізм проживання небезпечної ситуації.”
Наш так званий “рептильний мозок”, який відповідає за задоволення найнеобхіднішого (їжа, боротьба за виживання, порятунок втечею й розмноження), а також за сенсорно-моторні реакції (робота п’яти органів чуття, за допомогою яких ми сприймаємо матеріальний світ), фіксуючи певну ситуацію як небезпечну, на деякий час може блокувати можливість рухатися, видавати звуки, щоб ввести в оману потенційних ворогів.
Тобто мовчання у цьому випадку дає можливість дещо знизити страх, тривогу і зберігати більш-менш стерпний у цей момент для людини рівень напруження. Звичайно, це несвідома інстинктивна реакція на важкий стрес. Людина, як і тварини, має три основні реакції – “бий-біжи-завмри”.
Остання з них вмикається, коли ресурсів на перші дві недостатньо. Мовчання – це саме реакція із серії “завмри”, коли емоції тривожного спектра настільки інтенсивні, що унеможливлюють або сильно сповільнюють рухові та мислительні процеси. Відповідно, мовлення стає також неможливим або дуже утрудненим.
До трьох діб після травматичної події мовчання може бути ознакою шокової реакції ступору. Здебільшого це минає спонтанно, якщо дитина перебуває в безпечному фізичному й соціальному середовищі.
Як діяти батькам – намагатися розговорити дитину чи дати спокій
Чого точно не варто робити – так це “форсувати” ситуацію. Важливо забезпечити дитині спокійне оточення, дати їй достатньо простору і часу для того, щоб вона могла розслабитися. У цей час дитині необхідне задоволення її базових потреб – безпечне місце, тепло, їжа і пиття (бажано теплі), стабільні дорослі поруч, які чітко позначають дитині свою готовність її підтримувати й захищати: “Я поруч з тобою”, “Ми з тобою зараз у безпеці”, “Я захищаю тебе”, “Якщо тобі зараз не хочеться говорити, я почекаю, коли ти зможеш робити це”.
Якщо це близькі дорослі, і дитина не переживала насилля, особливо сексуального, то дитину можна обіймати, брати на руки, колихати. Однак все ж варто запитувати дитину про дозвіл це робити: “Можна я тебе обійму?”, “Я можу тебе взяти на ручки. Хочеш?”. Нормально, якщо дитина відмовляється. Після пережитого стресу відчуття безпеки порушуються, і дитина може деякий час бути дезорієнтованою й у своїх бажаннях, і в тому, що для неї може мати ризики. Загалом важливо наперед позначати для дитини всі свої дії, які її стосуються, щоб вони були для неї передбачуваними й, отже, безпечними.
Можуть бути помічними різні варіанти “повернення в тіло” – актуалізації тілесних відчуттів: тепла ванна (за винятком ситуацій, де вода була чинником загрози), важка ковдра для сну, обгортання пледом (за винятком ситуацій, де дитина могла знаходитися під завалами), масаж і погладжування (за винятком пережитого фізичного і/чи сексуального насилля). Звичайно – улюблені іграшки, особливо м’які, з якими діти люблять спати.
Важливим залишається ритм життя – за можливості попередній розпорядок дня, або інший, але відносно чіткий. З маленькою дитиною час від часу протягом дня можна робити таку вправу: сидячи поруч чи тримаючи її на своїх колінах, ви можете загинати пальчики на дитячій руці та розповідати, що вже зробили цього дня, а що плануєте робити далі.
Це – кілька доречних впливів водночас: тактильна стимуляція, прояв близькості, планування, відновлення часової лінії життя, котра переривається травмою, що у сукупності має на меті дати відчуття безпеки та передбачуваності.
Якщо мовчання затягнулося більше як на 72 години, варто просити про рекомендації фахівців та таким чином дбати про дитину.
Безоплатну психологічну підтримку діти та батьки можуть отримати в осередку фонду «Голоси дітей» за попередньою реєстрацією