У 1917 році у Києві було засновано Товариство розповсюдження шкільної освіти в Україні, під егідою якого у місті відкрився освітній заклад нового типу – Перша українська гімназія ім.Тараса Шевченка. На якийсь час вона стає осередком прогресивної шкільної освіти.
Спочатку навчання проводяться в другу зміну в класах Київської жіночої гімназії Аделаїди Жекуліної на вулиці Січових Стрільців. Та вже невдовзі Шевченківська гімназія отримує власне приміщення – їй віддають амбулаторію лікарні Києво-Покровського жіночого монастиря.
Система освіти та виховання у новому закладі не мають нічого спільного з царськими. Тепер хлопчики й дівчатка вчаться разом – дітям так точно веселіше.
На навчання беруть дітей з різних соціальних прошарків У перший рік за парти сідають 43 дитини з сільських родин, ще 35 – з числа інтелігенції, крім них є ще й міщани та біженці.
Перший набір учнів до гімназії – це трохи менше 200 дітей, та у 1922-1923 навчальному році за парти сіло 453 дитини, при цьому дівчат і хлопців – майже порівну.
В українській гімназії викладають Закон Божий, історію (всесвітню й України), географію, алгебру і геометрію, природознавство, фізику й космографію (астрономію). Та все-таки освіта у закладі тяжіє до гуманітарного профілю. Багато часу відведено на українську мову і літературу. Разом з тим учні вчать російську, французьку, німецьку і латинь. (Пізніше, коли “совєти” перетворять гімназію в трудову школу, години німецької мови значно скоротять, а французьку зовсім приберуть з розкладу.)
Окремий освітній блок – малювання, спів та хореографія. На уроках образотворчого мистецтва діти роблять ілюстрації до творів українських авторів, на музичних заняттях співають народні пісні та покладені на музику вірші українських поетів.
При гімназії діє бібліотека. Діють численні гуртки. Є своя актова зала, де діти часто влаштовують учнівські концерти, а шкільний драмкружок ставить п’єси.
На Різдвяні свята гімназисти колядували. У грудні 1917 року учні пішли з колядками по хатам. Тоді завітали до письменника Івана Нечуя-Левицького, педагога Софії Русової, письменниці Марії Грінченко, дружини письменника і мовознавця Бориса Грінченка. Побували у цей день з піснями й вертепом і у Михайла Грушевського…
Планувалося, що повний курс навчання у гімназії становитиме 6 років. (Радянська влада у 1921 році перетворить гімназію в семирічну трудову школу.)
До утвердження влади “совєтів” тут були налаштовані грунтовно вивчати українську мову, літературу, культуру… Кажуть, гімназія всім своїм внутрішнім виглядом і порядками голосно заявляла, що це – саме українська школа.
З реалізацією такої освітньо-виховної програми проблеми були. Зокрема, через брак підручників. Зате заклад мав високоосвічене й патріотичне керівництво й такий же за духом склад викладачів.
Душа школи
Так називають сучасники, колеги й учні Володимира Дурдуківського, який майже з перших днів очолював Першу українську гімназію ім.Т.Шевченка.
Випускник Київської духовної академії Володимир Дурдуківський ніколи не мав власної сім’ї й весь свій час присвячував роботі. Як казав випускник гімназії, інженер-конструктор Юрій Львович Юркевич, він всього себе віддавав школі, вона була його єдиною сім’єю.
В гімназії він викладав українську мову та літературу, а також вів літературний та драматичний гуртки, де під його наставництвом діти знайомляться з драматичними творами Івана Карпенка-Карого (Тобілевича), Марка Кропивницького, Лесі Українки.
Й, звісно ж, його учні читають, аналізують та вчаться декламувати твори Кобзаря – Дурдуківський дуже любив Шевченка.
Та й сам він був трохи на нього схожим зовні – та ж лисина, розкішні вуса та погляд.
Невисокий на зріст, з високим чолом та пронизливим поглядом великих виразних карих очей, які вміли бути однаково виразними й усміхненими, й суворими…
Іноді він ходив коридорами гімназії, доволі голосно наспівуючи якусь пісню.
Та це не дивно, адже Володимир Федорович мав талант не лише до педагогічних наук, а й до музики та мав музичну освіту. А ще в гімназії він товаришував з молодим педагогом і композитором Пилипом Козицьким, викладачем музики. Сучасники розповідають, що Дурдуківський мав чудовий голос і відмінно диригував, й інколи відвідував уроки музики, щоб заспівати разом з дітьми українських пісень.
Його однаково любили і найменші, й найстарші. Його поважали.
При цьому зовнішня скромність керівника гімназії аж ніяк не відповідала його досягненням як науковця та громадського діяча.
Володимир Дурдуківський – педагог, літературознавець і мовознавець, історик, співробітник історико-філологічного відділу Академії наук України. Разом з Михайлом Грушевським та Володимиром Антоновичем він брав участь в укладанні “Історичного словника українських діячів”, а пізніше став ще й активним членом Київського товариства “Просвіта”, яке у 1918 році домагалося надання українській мові статусу державної та сприяло відкриттю в Києві нових гімназій з українською мовою викладання.
Був членом Постійної комісії, що опікувалася укладанням словника української живої мови.
До того як очолити Першу українську гімназію Дурдуківський встиг побувати під арештом у Лукянівській буцегарні за участь в Українському з’їзді вчителів у 1905 року – висловлені там ідеї про національну освіту коштували йому свободи.
Однодумці
Педагогічний склад Першої української гімназії ім.Т. Шевченка – під стать його керівникові.
Молодший підготовчий клас вела випускниця Київських вищих жіночих курсів та історико-філологічного факультету Київського університету Любов Шульгина, дружина відомого історика і педагога Яківа Шульгина.
Як згадували згодом діти Шульгиних, в їхній родині з дітьми говорили виключно українською, а мама завжди ходила на вулиці в українському національному вбранні. Дітям читали твори українських письменників. Найчастіше – Шевченка.
У 1915 році Любов Шульгина разом з Людмилою Старицькою-Черняхівською організували в Києві притулок для біженців, який згодом називатимуть зародком української школи. Тут дітей навчали українській грамоті, читали їм українські книжки й викладали всі предмети українською.
Донька Любові Миколаївни Надія Шульгина-Іщук після закінчення Київського університету теж викладала в Шевченківській гімназії. Вона була математиком. Але з приходом “совєтів” вимушено емігрувала до Чехії, де працювала в Українському педагогічному інституті. В 1949 році переїхала до Сполучених Штатів.
Географію в Шевченківській гімназії викладав археолог і етнолог Лев Чикаленко, член Французької академії Моріса Люжона. Втім у 20-х роках і він змушено подався в еміграцію, в подальшому в різні часи працюючи у Вільному українському університеті у Празі та Краківському університеті, а згодом – і в Українському університеті у Нью-Йорку.
Його наступника на посаді вчителя географії Олександра Гребенецького діти трохи побоювалися за суворість, але дуже любили його розповіді про європейські країни, в яких вчитель бував особисто, а тому добре знав їхні традиції, культуру та побут. А от вчасно емігрувати Гребенецький не встиг – у грудні 1937 року педагога і вченого розстріляли.
У 30-х роках у Сполучених Штатах Америки опиняється й колишній викладач хореографії Першої української гімназії Марія Юркевич. Випускниця Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі переїздить до Києва, але в 1905 році потрапляє під пильну увагу поліції. Була арештована разом з Дурдуківським. Звільнена з Лукянівської тюрьми згодом вона стає викладачем хореографії в українській гімназії, а потім і викладачем теорії фізичного виховання в Київському інституті удосконалення вчителів ім.Бориса Грінченка. В 1945 року Марія Юркевич опинилась у Німеччині, а згодом перебралася до Сполучених Штатів.
Другові Дурдуківського Пилипу Козицькому– викладачеві музики та співу в Шевченківській гімназії – пощастило більше. Він один з небагатьох педагогів гімназії, в якого радянська влада не відібрала ні роботу, ні свободу, ні життя. В 30-х роках він очолив Вищий музичний комітет Народного комісаріату освіти УРСР у Харкові. Згодом викладав у Київській консерваторії, був художнім керівником Української державної філармонії, а у 50-х роках очолив правління Спілки композиторів України.
Натомість доля директора Першої української гімназії Володимира Дурдуківського склалася трагічно. На початку 30-х років видатний педагог і науковець був арештований за справою так званого Союзу Визволення України. У 1937-у році його повторно арештували за нібито належність до цієї вигаданої таємної націоналістичної організації, що мала на меті вбивство Сталіна, й засудили до розстрілу.