Фільм, що нагадує: можливо, ми не можемо змінити минуле, але можемо припинити будувати стіни навколо себе. Чудова пропозиція, щоб подивитися у вільні осінні вечори. Стрічку помітила Духовно-психологічна порадня.
Сюжет фільму
Події розгортаються в Піттсбурзі у 1950-х роках. Трой Мекссон — людина, яка все життя чекала на свій шанс: у молодості — у бейсболі, пізніше — у кар’єрі, сім’ї, повазі. Робота сміттяря та збирання непотребу — це не те, про що він мріяв, але життя склалося інакше. Він намагається забезпечити сім’ю, бути чоловіком, батьком, але сам загнаний своїми страхами, амбіціями та тиском минулого.
У Троя непрості стосунки із сином Корі — той хоче волі, хоче грати у футбол, хоче йти своїм шляхом, а батько бачить це інакше. Жорсткість, упертість, часом несправедливість, жорстокість слів — але це і травматичний прояв кохання, надто перекошеного.
Чому фільм зачіпає
- По-перше, акторська міць: Дензел Вашингтон та Віола Девіс живі, не прикрашені. Особливо Віола — її роль дружини, матері, яка терпить і сильна одночасно, стала нагородною
- По-друге, сценарій наповнений побутовими деталями — паркан, яким Трой давно обіцяв зайнятися, розмови за столом, робота, сім’я — це діє як дзеркало: ми бачимо, як маленькі речі показують великі характери.
- Ще: фільм про бар’єри – зовнішні та внутрішні. «Паркани» — це не лише паркан навколо будинку, це стіни, якими зводяться в серці. Що відокремлює людей один від одного – гордість, страх, визнання, нездійснені мрії.
Чи варто дивитися
- Якщо тобі близькі історії про сім’ю, яку важко нести, коли на плечах вантаж очікувань.
- Якщо хочеш подивитися кіно, де немає «чорно-білих» героїв: Трой — не лиходій, але й не герой, він людина, вразлива і жорстка.
- Якщо цінуєш діалоги та емоційні сцени більше, ніж спецефекти чи гучні сюжети.
ПАРКАНИ (Fences, 2016)
США / Канада | Драма | режисер Дензел Вашингтон
За мотивами п’єси Огаста Вілсона