Три роки тому його меценатство переросло у Благодійний фонд «Manus Dei».
Сьогодні до нього входять не лише відомі національні благодійні фонди, зокрема БФ «Мамине серце», БФ «Help Bank», Благодійний фонд допомоги онкохворим дітям «Краб», БФ «TulSun», а й близько 40 компаній, які займаються бізнесом («Heaco», «ЕксімМед», «Zdravo», «Радіо FM» та інші). Частину своїх прибутків усі вони віддають на благодійність – закупівлю життєво необхідного обладнання для українських лікарень. Географія меценатства – Вінниця, Київ, Полтава, Луцьк і багато інших міст та містечок.
Серед друзів БФ – Ірина Білик, Володимир Гришко, Надія Мейхер-Грановська, Олена Ющенко, Ігор Кононенко, Сергій Надал, Олексій Гончаренко та багато інших впізнаваних персон.
Сьогодні Благодійний фонд «Manus Dei» підбиває підсумки своєї трирічної роботи. Саме 18 грудня 2017 року можна вважати днем народженням фонду.
ВК напередодні новорічно-різдвяних свят, коли кожен очікує на чудо й добро, зустрівся з Андрієм Доценком, щоб поговорити, чи престижно бути меценатом, як українські лікарі реагують на благодійність і чого зараз бракує волонтерам та меценатам.
Ви завжди допомагали іншим?
Це була моя філософія життя. Ви знаєте, що багато людей їздять до дитячих будинків. У більшості з них нічого поганого у житті не трапилося – вони просто вирішили для себе, що хочуть і можуть допомогти дітям, у яких немає батьків.
Я так само спочатку поїхав до одного будинку на Київщині, потім до іншого. Якось потрапив до дитбудинку зі статусом медичного. Там хворі всі діти.
Ми поспілкувалися з головним лікарем і вирішили зробити ремонт цього дитячого закладу. Також у них були зламані вантажівки, на яких вони їздили купувати продукти. Я почав закривати ці питання.
Очевидно, що на власні кошті це складно робити. Ви ще когось залучали до цієї справи?
Зараз членами нашого Благодійного фонду є близько 40 компаній. На той час нас було кілька людей. Всі ми непогано заробляємо. Я займаюся будівельним та аграрним бізнесом. У багатьох бізнесах є співпартнером та власником, тому міг займатися благодійністю.
Це добре, що в Україні є не просто успішний бізнес, але й соціально відповідальний. Три роки тому ви змінили свій формат і стали офіційно благодійним фондом.
Так, ми допомагаємо лікарням. На цю сферу виділяється не дуже багато коштів. Лише десь 2,5–3% ВВП бюджету країни витрачається на охорону здоров’я, а має бути десь 7–8%.
Зараз ви наводите приклад фінансування лікарень у країнах із успішними економіками?
У нас є всі розрахунки. Я спілкувався із науковцями, експертами, представниками Міністерства охорони здоров’я України.
В Україні, на жаль, мало лікарень мають все необхідне обладнання. Який прилад за ці три роки ви б назвали найвагомішою закупівлею?
Насправді вони всі життєво необхідні. До нас надходить багато звернень, але перш за все ми реагуємо там, де дуже гостро стоїть питання життя і смерті.
Наприклад, є лікарня у м. Хорол на Полтавщині. Туди привозять усіх потерпілих у ДТП на трасі Київ–Харків. Там проблема, що люди мали по 8–9 переломів після транспортної пригоди і їх треба якось транспортувати до рентген-кабінету, щоб точно визначити переломи. Лікарня звернулася до нас, щоб ми їм купили портативний рентген-апарат, який би дозволяв відразу робити рентген людині на лікарняному ліжку.
Ми придбали такий сучасний апарат. Вони були дуже раді, тому що деяких пацієнтів до цього доводилося транспортувати навіть сходами.
Скільком лікарням допомогли протягом трьох років? Ведете якийсь облік?
Я особисто не веду, але наша команда рахувала. Кажуть, що 48 проектів вдалося реалізувати за цей час. Ми навіть зняли фільм про нашу команду до 3-річчя роботи нашого Благодійного фонду, яке відзначаємо у ці дні. Я не називаю це святом. Радше це підбиття підсумків зробленого. Ми запросили на цей вечір партнерів Фонду – це ті люди, які брали участь у проектах. Це депутати, на чиїх округах були реалізовані проекти, лікарні та лікарі, які отримували допомогу, а також люди, які хочуть отримати від нас співфінансування наступного року.
За яким принципом ви визначаєте, якій лікарні надавати допомогу? Певно, їх багато надходить через плачевний стан української медицини? Ви реагуєте на кожне звернення?
Спочатку надходить звернення. Потім ми зв’язуємося із депутатом, який працює на цьому окрузі. Головний лікар може не знати, які статті бюджету прописані на наступний рік. Крім місцевого бюджету, кожен депутат також має свій бюджет на соціально-економічний розвиток. Можливо, депутат чи якісь громадські організації хотіли б щось зробити самі, тому спочатку ми з’ясовуємо ситуацію. Якщо ніхто нічого не планує купувати найближчим часом для цієї лікарні, то ми вже беремо це на себе.
Ваш благодійний фонд – це закрита структура, де кошти вносять згадані вами 40 компаній-партнерів, чи маєте відкриті рахунки, на які кожен українець може надіслати кошти на благодійність? Були випадки, коли доводилося оголошувати збір коштів?
Ні, жодного разу ми не оголошувати збору коштів. Просто щомісяця кожен з партнерів БФ виділяє суму, яка піде на благодійність.
Що думаєте про рішення української влади перерозподілити гроші, виділені на боротьбу із Covid та лікарні, на ремонт доріг?
Негативно сприймаю і вважаю, що кошти розподіляються неправильно. Із цього приводу навіть написав блог на «Українській правді». Політики працюють більше на свій електорат, бо люди побачать ці дороги і будуть їх підтримувати, а обладнання в лікарнях бачать не всі. Не всі люди розуміють, скільки коштує нове обладнання і як важко його були придбати. Наприклад, у світі дуже великий попит на ШВЛ-апарати. Китайські виробники продають їх тим країнам, які готові заплатити більше.
Ваш фонд також у цьому році закуповував апарати штучної вентиляції легень?
Так, ми закупили за рік близько 10 таких апаратів, наприклад, для лікарень у Василькові, Обухові.
Чи не має проблем лікарня, коли їй закуповує прилади благодійний фонд? Можливо, є якісь стандарти і вимоги до таких приладів?
Ми купуємо ліцензійне обладнання у компаній-дистриб’юторів. Воно все абсолютно нове. Перед тим, як придбати обладнання, спілкуємося з тим, хто буде на ньому працювати. Бувають випадки, коли лікар не вміє працювати на новому обладнанні. Тоді наш фонд також оплачує курси для цього лікаря. Ми маємо зв’язок із цими компаніями. У них є інженери, і вони проводять навчальні курси. Є навіть кілька лікарів, які навчаються за кордоном, а потім навчають інших.
Чи маєте заявки від українських лікарень на наступний 2021-й рік?
Так, в основному просять діагностичне обладнання: рентген-апарати, аналізатори крові. Це дуже потрібно майже у всіх регіонах України. Адже там, де немає приватних лабораторій, часто-густо дослідження досі проводять на склі під мікроскопом. Це не дозволяє робити багато аналізів одночасно. Сучасний аналізатор (прилад – ред.) робить по 120–200 аналізів. Як тільки лікарня отримує від нас обладнання, то може одразу заявляти у Національну медичну службу про готовність надавати послугу населенню. Таким чином поповнюється бюджет лікарні, адже вони отримують по 50 грн за кожну послугу, надану людині. Наприклад, у Вінницькій області нашим УЗІ-апаратом за рік скористалося 10 тис. осіб.
На початку ви сказали, що все починалося з допомоги дитячим будинкам. Серед тих лікарень, кому надаєте благодійну допомогу, є й дитячі?
Ось, наприклад, на вул. Богатирській, 30, у Києві є Дитяча лікарня №1. Ми там відкривали дитячий блок, а перед цим зробили 5 чи 6 різних закупівель для них. Це суто дитяча лікарня. Також ми опікуємося реабілітаційними центрами для дітей із ДЦП. Ми робимо реконструкцію, купуємо оснащення.
Вам не видається, що це трохи неправильно, коли благодійні фонди виконують частково функцію держави? Ще на початку ви сказали, що коштів для лікарень справді недостатньо, але й до страхової медицини Україна також не готова. В успішних країнах теж є благодійні фонди; чи закуповують вони обладнання для лікарень?
Тамтешні благодійні фонди працюють трохи по-іншому. Вони більше виділяють кошти на розробки нових ліків та нові медичні технології. Крім того, відкритішим є саме суспільство.
Наприклад, у США змалечку батьки вчать дітей віддавати свої старі речі та книжки тим, хто їх потребує. У них це культивується масово. У нас, на жаль, це все ще поодинокі випадки.
Навіть при тому волонтерському рухові, який виник в Україні на тлі подій 2014 року?
У нас поки що все одно мало таких людей. Так само все ще мало людей, які можуть дозволити собі благодійність. Треба враховувати, що у США все-таки кращий рівень життя; люди можуть собі це дозволити. Тут дві сторони медалі.
Яким видався досить непростий 2020 рік для вашого Фонду? Всі насправді чекають, щоб він якомога швидше закінчився. Які плани маєте на наступний рік?
Я хочу зазначити, що пандемія розчулила серця багатьох. Я бачив бізнесменів, які ніколи раніше не займалися благодійністю, але почали закуповувати костюми, маски, антисептики для лікарень. Хтось почав закуповувати ШВЛ-апарати. Я побачив, що у складний час люди стають добрішими одне до одного. А щодо планів на наступний рік – плануємо працювати у тому ж руслі. Попереду багато роботи, адже багато лікарень досі потребує нового обладнання. Будемо допомагати, скільки дозолятимуть можливості та фінанси.
ДОВІДКА: Фонд почав працювати у грудні 2017 року і вже має в своєму активі низку виконаних проектів щодо забезпечення українців медичним обладнанням, реконструкції та ремонту лікарняних приміщень. Також наразі розвивається напрям адресної допомоги матерям, які самостійно виховують дітей. Також допомагаємо діткам з інвалідністю.
Головна мета фонду «MANUS DEI» – зробити все можливе для того, щоб будь-який дорослий або дитина в Україні мали можливість вчасно отримати гідне медичне обслуговування!