Олег Цьось та Альбіна Сафонова 4 роки тому відкрили у Києві музей «Становлення української нації». Він розташований поруч з постаментом «Батьківщина-Мати» та Майданчиком військової техніки. Там на сьогодні експоновано 100 фігур постатей, що представляють історичні періоди від часів правління княгині Ольги до сьогодення. Там поруч з Григорієм Сковородою, Тарасом Шевченко, Лесею Українкою – сучасні Олег Скрипка та Джамала, які живуть тепер. Є Богдан Хмельницький, Степан Бандера та Іван Виговський, а також скульптури воїнів АТО. Олег Цьось називає експозицію історією в обличчях.
Як починалася робота над створенням образу Олександра Мацієвського?
Одній благодійній організації сподобалась така ідея. Вони побачили музей, і прийшли до мене, кажуть: «Ми хотіли б зробити в такому стилі реалістичний образ Олександра Мацієвського». Мені намір також дуже сподобався, бо я працюю в такій техніці, коли робиться пам’ятник з силікону. Це зберігає момент живості. Адже той погляд інакше не передаси. Наприклад, у бронзі настільки по-справжньому не виходить. Тут ти борешся за кожен міліметр, за кожну зморшку, це велика праця, де ти дізнаєшся про героя, заглиблюєшся.
Наскільки Вам відгукувався образ Олександра?
Я на той момент бачив уже його на відео. І мене це вразило. Це наш символ, знаєте, як «Beatles», які були першими, про кого дізнався увесь світ. Зараз тисячі загиблих, і ніхто про їхній подвиг не знає. Можливо, він би так само лежав, як усі полеглі військові. Але його хтось зняв на відео… Хоч, звичайно, зараз на війні практично всі герої. Тепер, після встановлення скульптури, я отримую як позитивні відгуки, так і такі коментарі, де питають, а чому зробили пам’ятник Олександру, а не зробили іншому бійцю? Нажаль, не можу зафіксувати у своїх роботах сотні тисяч військових. Хоч я б хотів, щоб усі вони залишалися в нашій пам’яті живими.
Що допомогло відтворити героя, аби він виглядав, як у житті?
У цій постановці я вивчав образ з останнього відео, ще було буквально декілька фотографій з паспорта, ще звідкись, щоб порівнювати. І це все. Бо якось так сталося, що в Олександра фотографій майже не було. Мама його приїжджала ще на стадії створення скульптури, робила деякі поправки нам, по обличчю зауваження. Бо не було нормальної фотографії в профіль. Тому так важко було. Мама також привезла одяг, говорила, як цей одяг лежить, і так ми відтворили тіло. Моя дружина Альбіна дуже допомагала.
Як за вашими оцінками, вдалося?
Звичайно, це образ, і ми не заявляємо, що зробили реінкарнацію, відтворили повністю. Відтворити можна людину до міліметра. Але якщо вона жива, і вона є поруч. Так ми робили Джамалу чи Скрипку. Вони приходили, зараз є можливість відсканувати точно до десятої та сотої, і морщинки, і все. А тут по фотографії…
Яку останню емоцію Ви хотіли передати в погляді Олександра?
Уявіть, що це остання хвилина. Про що б ви думали? Напевно, так: «Батьків я своїх не побачу, дітей ніколи в житті я не побачу, ніколи своїх я вже не побачу. Все, що я хотів доробити, я не дороблю». І що можна почувати? – Його погляд: «Розстріляють – не розстріляють, але я все рівно це зроблю». Знаємо, що після такого погляду він вигукнув «Слава Україні». Це тяжко пояснити.
Так, тяжко…
Ми зробили так, можливо, хтось зробить ще краще, а хтось виготовить скульптуру ще з іншим воїном. Для мене було честю це зробити. Я працюю у майстерні, і це те, що я можу зробити. Старався так, як міг.
Раніше “ВК” розповідав, що 6 грудня у Києві відкрили пам’ятник Герою України Олександру Мацієвському.
Також у столиці є мурал пам’яті Олександра Мацієвського. Його створили на одній з адміністративних будівель Верховної Ради України.