“ВК” публікує розшифровку письмових свідчень мешканця Бучі Олексія Тарасевича, адресованих представникам ЗМІ, державній судовій владі, людству.
Письмові показання свідків, що стосуються злочинів армії Росії в місті Буча Київської області.
(записані власноруч, у вільній формі)
Я, громадянин України, Тарасович Олексій Юрійович, 1969 р.н. знаходився разом з батьками (1941 та 1942 р.н.) за адресою: м. Буча, вулиця Водопровідна 34 А, кв. 5, у період із 24 лютого 2022 р. по теперішній час. Починаючи з цієї дати вів щоденник із фіксацією часу, побачених подій, своїх особистих психічних переживань, по можливості робив фото та робив відео фіксацію на телефон.
У конкретному тексті показання стосуються вбивств мирного мешканця, мого сусіда (кв. 4) Недашковського Василя Івановича 23.10.74 р.н.
Четвер 17.03. (22 день війни). Військові армії Росії перебували на вулиці Водопровідній з 5 березня 12:48. Я впізнав їх по білих пов’язках, на касках були стрічки, які називають георгієвськими, техніка відзначена буквою V білою фарбою. Техніка з’явилася у дворі нашого житлового масиву 7 березня об 11.07.
17.03 армія Росії засіла у дворі нашого житлового масиву. Двір «колодязь», багатоповерхові будівлі. О п’ятій годині сім хвилин грюкнули вхідні двері нашого під’їзду. Я і сусідка Тетяна (дружина Васі) стояли на сходовому майданчику і з хвилюванням чекали Василя, бо почалася комендантська година, а його не було. Буквально за кілька секунд стукають прикладами в залізні двері. Я почув, як Василь сказав: «Зараз, зараз, я відкрию».
Вже через двері своєї квартири я чув голоси на першому поверсі, там було не менше трьох людей, вони були збуджені, зривалися на крик. Я почув, як упало щось велике. За кілька хвилин у наші двері постукали. Я відповів: «Зараз комендантська година, ми не відкриємо». Мене попередили, що зламають двері. Я відкрив. Стояли солдати, два молоді хлопці, вони не виявляли агресії. Попросили дозволу увійти, оглянули квартиру, наказали намотати на плече бинт або щось біле. З першого поверху бігцем піднявся третій, він був збуджений та агресивний, на вигляд йому було близько п’ятдесяти років. Він змусив мене вийти з помешкання погрожував автоматом. Один із молодих солдатів заперечив, мовляв, не треба. Це не допомогло.
Я вийшов на майданчик першого поверху, побачив Василя, що лежить у крові без ознак життя обличчям вниз. Психопат наказав нести Васю надвір. Я відповів, що один не підніму. Тоді військовий пересмикнув затвор автомата і крикнув: «Тоді я двох покладу!» і направив зброю на мене. Я спробував підняти лежачого, побачив на підлозі вибиті зуби, обличчя було розбите у рвану рану. Вася був живий.
«Васенька допомагай мені, я сам не зможу».
Він підвівся. Якось ми зробили п’ять-шість кроків і дійшли до лави. Василь намагався щось вимовити, але це тільки розлютило військового. Я просив: «Якщо в Бога віруєте, не вбивайте його – він добрий чоловік, мій сусід я його знаю». В
Військовий відповів: «Я вірую в Бога, ми його не вб’ємо» і наказав покликати Васіну дружину.
Сподіваючись, що все закінчилося, і нам віддадуть побитого, я піднявся на майданчик другого поверху, там, як і раніше, було двоє солдатів. Вже вони сказали мені зайти до своєї квартири.
Пройшло близько двох годин і через двері стало чутно, як підіймаються люди, їх було п’ятеро. Я бачив у дверне око світло ліхтариків, вони увійшли у квартиру №4, з ними був Вася. У квартирі пробули близько пів години. Я почув як військовий сказав: «Все, пішли!» Васін голос: «Візьміть це ще». Йому відповіли: “Все, що треба ми вже взяли“. Здавалося, що все скінчилося. Але солдати скоро повернулися і пішли разом із Василем, Тетяною, яка вела на повідку кімнатного песика.
Тетяна повернулася з полону 18.03, Васю виявили вбитим, про що мені стало відомо 1 квітня. Я побачив тіло, коли ми переносили його для тимчасового поховання у саду будинку 34-А. Поруч із тілом Василя знаходився ще один убитий нам невідомий хлопець.
Тіло Василя було варварськи понівечене, обличчя не було, кисті роздроблені, в області пояса страшні гематоми, ребра неприродно вивернуті. Кульових чи різаних ран не спостерігалося. Дізнатися його можна було лише…
Тіло Василя Івановича Недашковського (23.10.74) було тимчасово поховано у палісаднику будинку 34- А вулиця Водопровідна, місто Буча, 1 квітня 2022 о 14:30. Були присутні дружина покійного, близькі друзі, мешканці масиву, які добре його знали.
Василь Іванович був суто мирним мешканцем. Беззлобним, працьовитим, він усім серцем любив свою рідну землю, негайно, разом зі своїм сином, відгукнувся, коли виникла потреба у спорудженні укріплень для ЗСУ на лінії захисту міста Ірпінь. Він принципово відмовлявся носити на плечі білу позначку. Забезпечував безпорадних людей похилого віку, які залишилися, водою, окропом і гарячою їжею. Прийняв смерть мученика.
Справжнє написано 04.04.2022. Тарасевич Олексій Юрійович.
Читайте також: Розвідка оприлюднила список російських окупантів, причетних до звірств у Бучі
Нагадаємо, на початку квітня Ірпінь, Буча, Гостомель та вся Київська область були звільнені від російських загарбників. У звільнених містах та селах зафіксовані масові вбивства та випадки катування росіянами цивільних осіб. Зокрема, у Бучі було виявили братську могилу, де поховали майже 300 людей; по вулицях лежать десятки трупів, деякі з них із зав’язаними за спиною руками. Також виявляли тіла оголених жінок.
За даними генеральної прокурорки Ірини Венедіктової, станом на 3 квітня з Київщини вже вивезли 410 тіл вбитих мирних мешканців. Розбір завалів та пошуки загиблих продовжуються. Також триває збір доказів про чисельні воєнні злочини окупантів.
Дивіться також: Жодних виправдань, жодного прощення! Міноборони показало жахливі кадри з Бучі