Це історія чоловіка, який не чекав, поки його покличуть — він сам став у стрій. Чоловіка, який йшов у бій з думкою про сина, з відданістю побратимам і любов’ю до рідної землі. І залишився незламним.
Про захисника розповіли у Повітряному командуванні “Центр”.
24 лютого 2022 року о 5:30 ранку Олександрові Чебану зателефонувала мати. Лише кілька слів: “Почалася війна”. Тоді він разом із батьком працював у Польщі, проте вже за два дні вони були у Фастові, у військкоматі. Не мали військового досвіду, навіть військових квитків — але мали головне: рішучість. І серце, яке знало, де його місце.
Вже 2 березня Олександр і його батько стали до строю в складі мобільно-вогневої групи.
2024 рік став новим етапом — обидва добровільно переходять до лав Сухопутних військ ЗСУ. Новий підрозділ, новий напрямок, нові загрози. Саме там, на сході, під час одного з бойових завдань, Олександр дізнається, що група, де був його батько, потрапила під масований обстріл. Усі — загиблі. Такою була перша інформація. Але після повернення стало відомо, що батько живий. Поранений, але живий.
Та справжнє випробування чекало попереду. Одного дня Олександр і троє побратимів опинилися в оточенні. П’ять днів без зв’язку, під постійною загрозою. І лише одна думка билася в його голові: “Треба вижити. Повернутися до сина. Йому ще немає й місяця.”
Вони не просто вижили. Вони знищили близько 60 ворогів і повернулися.
За цей подвиг Олександр Чебан був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Попри поранення та реабілітацію, він не залишив службу. Нині виконує завдання у складі радіолокаційного батальйону, з якого починав свій бойовий шлях.