Охоронний статус отримали три історичні споруди Київщини

Ці будівлі давно чекали на визнання, і тепер офіційно стали частиною охоронюваної культурної спадщини Київщини.

Про це повідомив на своїй сторінці в мережі Фейсбук директор ГО “Український центр збереження пам’яток культурної спадщини” Іван Биков

За наказом Департаменту культури та туризму Київської обласної державної адміністрації від 3 листопада 2025 року, охоронний статус отримали три історичні об’єкти:

  1. Будинок Чоколова в Ірпені (1905 р.) – найстаріша збережена будівля міста Ірпеня, знакова для його архітектурної історії.

Дача Чоколова — історична будівля біля річки, збудована на початку ХХ століття в стилі неомодернізму, знаходиться на вулиці Михайла Стельмаха, в будинку № 20.

Будинок належав київському підприємцю Івану Чоколову — старшому братові Миколи Чоколова.

За переказами, одружений Іван вже в старшому віці закохався в молоду балерину та аби приховати зв’язок від дружини, купив землю на березі річки Ірпінь, де на пагорбі збудував будинок. Дізнавшись про наявність родини в купця, балерина покінчила з життям, а її привид вже понад сто років відвідує будівлю. Івана ж вразила смерть коханої, від чого він запив та помер в 1914 році.

В 1936 році рішенням Раднаркому УСРР будинок разом з прилеглою територією передали у власність Спілки письменників України та з ініціативи поета І. Гончаренка став іменуватися Будинком творчості письменників «Ірпінь». Під цією назвою він існує й зараз.

Тут працювали і відпочивали Олександр Довженко, Павло Тичина, Михайло Стельмах, Микола Бажан, Остап Вишня, Олесь Гончар, Максим Рильський та ін.

Зараз будинок перебуває в занедбаному стані.

2.Будинок лісництва Браницьких у Ніжиловичах (середина XIX ст.) – нині громадський музей поета Олександра Підсухи.

    3. Будинок дворянина С.П. фон-Дервіза в Немішаєвому (1889-1890 рр.) – також знаний як палац Остен-Сакенів, одна з найяскравіших садибних споруд регіону.

      Облікову документацію для перших двох об’єктів підготувала ГО «Український центр збереження пам’яток культурної спадщини», а третій – досліджено реставратором та пам’яткоохоронцем Алісою Святиною.