Про це повідомляє texty.org.ua.
Після першого прильоту по Києву Юрій, житель будинку на вулиці Жилянській біля офісної будівлі Tower 101, ще лежав у своєму ліжку й гортав стрічку новин. Через вибух у центрі його будинок здригнувся.
“Я ще валявся, а дружина вже чимось займалася по господарству. Я чув перші вибухи на Володимирській. Найперше відкриваю Telegram і лежу, читаю стрічку. А потім чую – ще одна ракета свистить, не дуже голосно, але ж я не знав, куди вона летіла. Спочатку відчув легенький вітерець якийсь, а через якусь мілісекунду вже луснуло, а потім вікно полетіло й усе інше. Цей холодний вітерець був, мабуть, від того, що вирвалося вікно й у кімнату залетіло повітря ззовні”, – згадує Юрій останні хвилини перед вибухом, який розніс його квартиру.
У будівлю у дворі будинку, де живе Юрій, о 9:30 прилетіла ракета. Він згадує події того дня у своїй вітальні, яка з усіх місць у квартирі найбільше постраждала від вибуху.
“Підфартило, що в цій кімнаті нікого не було. Перед вибухом дружина хотіла сісти попрацювати за комп’ютером у вітальні. Він, до речі, розбився. Саме тут ми знайшли металевий уламок від ракети, а он там, бачите, у плінтусі стирчить скло, – показує Юрій на стелю. – Ніяк не знайду часу взяти драбину, щоб той осколок витягнути”, – каже чоловік.
Юрій згадує, що після вибуху він не відчував страху чи шоку. Скотився з ліжка, оговтався, взувся, бо всюди було скло, й почав шукати дружину.
“Я закричав: “Іра, ти де!?”, а вона мені: “Шо ты орешь, я тут. Все в порядке”.
Десь через хвилину після вибуху у дворі загорілася машина. Ще через кілька хвилин приїхали пожежники й почали гасити вогонь. Потім прибули поліцейські, працівники ДСНС, військові. Комунальники ходили по хатах і перевіряли, чи є в когось травми, виводили мешканців будинку, які були поранені чи в шоці, допомагали їм.
” Поліцейські фіксували злочин. У нас же 45 квартир у будинку, всіх треба опитати. Там один хлопець бідний записував усі свідчення стоячи, тримав свою папку в руках. Я йому кажу: “Ось тут лавочка, присядь”. А він мені: “Та я вже звик”.
Працівники ДСНС сказали мешканцям, що впродовж 2 год після вибуху повернутися до оселі вони не можуть. Перевіряли поверхи, квартири й горище – на випадок пожежі чи інших пошкоджень. Деякі мешканці стояли просто у дворі, але більшість вирушила в найближчі укриття. Юрій залишився на вулиці розмовляти з сусідами.
“Ми міркували, звідки прилетіло, де вибухнуло, якої марки була ця “лісапєда”. Це були звичайні побутові балачки. Ну, відповідно до ситуації – в нас тепер такий побут. Потім повернувся у квартиру, зняв собі відосік на телефон і взявся за віник. Я тоді вже не стежив і не думав про тривогу, не пам’ятаю, коли вона закінчилася”, – додає чоловік.
Іншому жителю будинку, Андрію з п’ятого поверху, пощастило менше. Осколки від розбитого скла посікли його голову, спину, руки та ноги.
Світлі кімнати зі свіжим ремонтом у його квартирі залиті золотим сонячним сяйвом. Андрій не встиг прибрати, й підлога досі встелена сотнями осколків скла. Воно виблискує на світлі сонця і тріщить під ногами.
“За секунду до вибуху я стояв біля балкона. Я подивився у вікно й побачив сусіда, який гуляв з собачкою. В нас теж є собака, і я подумав: “Оце він дає під час тривоги прогулюватися”. Потім відвертаюся від вікна, роблю крок від нього, чую свист і звук прильоту, а за секунду бачу яскравий спалах”, – каже чоловік.
На Андрія впала балконна рама, яку вибухова хвиля вирвала зі стіни. На його одязі досі видно сліди крові, на голові подряпини.
У його оселі зламано майже всі речі – меблі, двері, техніку, сантехніку в туалеті та ванній. Єдине, що не розбилося, – це два плакати, які залишилися стояти на комоді.
У момент вибуху з Андрієм у квартирі була його дівчина та собака.
“У мене пищало у вухах, у кімнаті були іскри й пахло горілим. Я не міг зрозуміти, чи це вже кінець, чи буде новий вибух. Одразу встав і побіг шукати рідних. Дівчина була у ванній, тому залишилася неушкодженою, але вона злякалася й плакала. Собаку ми не знайшли відразу, боялись, що з ним щось сталось. Але він був на балконі – вискочив туди з переляку”, – каже Андрій.
Одразу після вибуху Андрій та його дівчина почали збирати речі.
“Ми не розуміли, де прилетіло: чули звуки, як осипається будівля, і не було ясно, чи це наш будинок, чи ні. Боялися, що вибух міг пошкодити газові труби й електричні проводи, що оселя не вистоїть або почнеться пожежа. Тож узяли найнеобхідніші речі – ноутбуки й зарядні пристрої для роботи, речі для собаки – і вибігли на вулицю. Тієї миті ні про що не думали, тільки раділи, що залишилися живими й майже неушкодженими, – Андрій дістає з кишені та показує металеві уламки, які знайшов на своєму ліжку в іншій кімнаті. – Навіть скляні осколки, якби зайшли у шкіру трошки глибше, могли б призвести до біди”
Надворі Андрій з дівчиною і собакою пішли в парк, посиділи на лавці, щоб перевести подих. Тим часом тривала повітряна тривога – тому врешті спустилися в метро, де просиділи кілька годин.