Хилюка тримають серед цивільних. Друзі кажуть, що в особистих переписках більш спілкувались з ним про безпеку, можливості виїхати та повернутися до Києва. Тому, швидше за все, в його телефоні не було нічого, до чого зазвичай надмірно чіпляються росіяни. Хоча люди, які повернулися з полону та випадково чули під час перекличок за гратами прізвище Дмитра, казали, що начебто той зізнався, що працював журналістом.
У село Козаровичі, окупанти увійшли 26 лютого. У перші дні березня влучили у дім Хилюків – там жили мама з татом Дмитра та він. Росіяни селилися по хатах мирних жителів та полювали на чоловіків:
«Ми з Дімою пішли подивитись, що тут робиться, це ж темніло, хотіли прибрати трохи, і от тільки доходим до хати, і вилітають звідти з п’ять чоловік з автоматами кричать, матюками», – згадує Василь, батько Дмитра той день, коли сталося влучання в будинок, а їх схопили у полон.
Майже рік представники української державної влади просили не робити надмірного розголосу у ЗМІ про Дмитра Хилюка та запевняли, що докладають зусиль для його повернення. Тепер навпаки – закликають більше про нього говорити.
«Жодного разу Російська Федерація не виконала обіцянку щодо Дмитра і ще кількох людей. Їх узгоджували в списку. На вечір узгодили, на ранок не привозять на обмін», – розповів шеф-редактор агенції «Уніан» Михайло Ганницький.
У координаційному штабі з питань полонених розповіли, що за рік вдалося звільнити майже дві з половиною тисячі українців. Однак серед них цивільних трохи більше сотні. Це при тому, що величезна кількість мирних жителів залишається загратованими в казематах окупантів. За міжнародним правом міняти їх на військових не можна, а відпускати без обміну ворог цивільних не хоче.
Голова Димерської громади Володимир Підкурганний, до якої належать і Козаровичі, каже, що наразі лише з його громади в полоні залишаються 42 людини.
Нагадаємо, “ВК” у березні минулого року розповідав, що Дмитра Хилюка утримували у будівлі одного з підприємств у Димері, там його бачили кілька вже звільнених чоловіків.