Офіційним святом Новий рік став у 1947 році – після завершення війни. Радянська влада зробила цей день вихідним. Люди слали одне одному новорічні листівки, відтак, нерідко на свята під поштовими відділеннями шикувалися черги.
Так виглядали листівки 1950-их:
В театрах та Будинках культури проводили святкові ранки для школярів, після яких роздавали новорічні пакунки з цукреками, печивом та мандаринами. У 70-их часто проводили шкільні дискотеки в колі, приносили магнітофони, а дівчатам дозволяли приходити, нафарбованими помадою.
Шампанське, майонез, зелений горошок та ковбасу закупляли задовго до свят – бо продукти були дієтичними, на підприємствах часом давали ударним працівникам пайки, куди входив набір найбільш дефіцитних товарів. можна було купити харчі і в перекупників, однак в СРСР спекулянтів суворо карали.
Прикраси на ялинку виробництва Київської фабрики ялинкових іграшок продавали у ЦУМі та “Україні” на площі Перемоги, а також у районних універмагах. За ними стояли черги.
Традиція тих часів – ставити дітей на стільчик біля святкового столу, де зібралися гості, щоб розказували віршики. За вірші під ялинкою давали цукерки та вітали оваціями.
Святкувати з застіллями та алкоголем радянські люди почали уже ближче до 1970-тих. Звідти і вірші, які потрапляли і до новорічних листівок:
“От души навеселиться,
но под елку не свалиться,
чтобы Дедушка Мороз
в вытрезвитель не отвез”.
Як відомо, практика витверезників відійшла разом із міліцією уже в незалежній Україні.
Раніше “ВК” розповідав, що на відміну від Різдва, що вважалося головним святом зимового циклу та відзначалося переважно у родинному колі, для зустрічі Нового Року у Києві влаштовувалися бали, маскаради та численні вечірки, рідше святкування проходило у колі друзів та у родинних вечерях.