Відкрили Київське метро 6 листопада 1960 року, отже, наш метрополітен уже близький до пенсійного віку (і місцями це помітно), проте, у житті міста він грає безцінну роль.
Будівництво станцій і тунелів розпочали ще у 1949 році, однак, через проблеми, які виникали внаслідок рельєфу Києва й особливості місцевих ґрунтів, доводилося щоразу відтерміновувати початок експлуатації об’єкту.
Першими побудували станції «Дніпро», «Хрещатик», «Університет» та «Вокзальна», оскільки там був найбільший людський потік.
Спочатку вони були не дуже популярними через незручність їх використання, навіть попри те, що згодом для підвищення ефективності провели тролейбусний маршрут. Лиш після з’єднання метрополітену з Лівим берегом, цей вид трансорту почав відігравати значно більш відчутну роль в житті киян.
Так виглядали запрошення на торжественне відкриття перших станцій.
Від початку київське метро будували не лише як транспортний об’єкт, але і як об’єкт цивільної оборони. На перших станціях все ще є монументальні металеві конструкції. Ці масивні металеві двері мали зачинятися, й станція ставала укриттям. Одна із цих станцій, Арсенальна, є найглибшою у Європі та має унікальну для Східної Європи конструкцію “британського” типу.
Згодом, з розширенням площі столиці, метро почало розростатися разом із нею. Станції з’являлись там, де розбудовувались нові масиви (Позняки, Харківський, тощо).
Розбудова гілок метро йшла, фактично, паралельно із розростанням районів. Сумним винятком стоїть хіба Троєщина, і, окрім мему “метро на Троєщину” та передвиборчих обіцянок, більш її нічого із метро не пов’язує.
Майже кожен житель столиці хоч раз катався на метро, а, отже, і оплачував проїзд.
2020 рік забрав у нас багато, і торкнувся він і київського метро: в історію відійшли жетони. І, доки кияни та гості міста досі намагаються звикати до життя без них, “Великий Київ” (не без ностальгії) згадує як здійснювалася оплата проїзду в метро у різні часи, від початку його створення.
Спершу, після відкриття, вхід до метро був лише по паперових квитках, а турнікетів не було. Біля каси контролер компостував квитки, тому, звісно, це створювало величезні черги, особливо в часи-пік.
Ця система була край недосконалою, тому, вже у 1961 році на станції «Університет» з’явилися перші турнікети.
Саме так виглядали перші турнікети з дерев’яним корпусом на “Університетській”
Згодом, на станції «Хрещатик» у 1963 році на турнікетах можна було пройти без квитка, кинувши в монетоприймач 5 копійок (рівно стільки після грошової реформи коштував проїзд, до реформи – 50 копійок). Такий спосіб оплати був значно швидшим, ніж по квитках, тож частота використання останніх різко знизилася.
Так виглядали перші квитки на метро
З часом, інфляція взяла своє – і у 1991 році вартість проїзду зросла, і відразу до 15 копійок. Це стало викликом не лише для гаманців громадян, але й для працівників метрополітену – довелося терміново переробляти монетоприймачі під зазначену суму. Частина турнікетів тепер приймала монети по 15 копійок, частина – три по 5 (5+5+5).
На початку 1992 року девальвація знову підняла вартість проїзду, цього разу до 30 копійок, турнікети знову переробляли. Однак, ніщо не обіцяло припинення цього процесу – через кілька місяців вартість сягала уже 50 копійок, після чого довелося тимчасово повернутися на талонний спосіб оплати. Для частих поїздок користувалися проїзними.
Розуміючи, що вартість зростатиме й надалі, переробляти турнікети досить складно та затратно, а користуватися квитками не зручно, кервництво метрополітену мусило шукати нові шляхи вирішення проблеми. І вони знайшлися – в обіг ввели жетони!
Восени 1992 року турнікети почали приймати жетони. Спершу їх виготовляли на основі мідних сплавів на заводі порошкової металургії у Броварах. Відразу відчутною була перевага жетонів: під час чергової хвилі інфляції не доводилося переробляти турнікети – просто піднімали ціну на жетони.
Цю перевагу, правда, оцінили і багато економних людей, які перед черговим зростанням цін просто скуповували як можна більше жетонів.
Для цього адміністрація метро розвішувала оголошення про те, що після зміни ціни чинні жетони будуть недійсними. Звісно, в дійсності заміна рідко відбувалася, однак, це було щоразу неприємним сюрпризом для тих, хто “передбачливо” скупив чималі запаси.
Так виглядали перші жетони. Особа автора їх дизайну не відома
Після зростання ціни на проїзд до 15 карбованців у 1993 році, старі жетони замінили на менші, але також металеві. На їх зворотній стороні розміщувався логотип банку «Аваль».
У музеї метро зберігається кольє з металевих жетонів – справжня Скіфська пектораль Метрополітену
У квітні 1994 року в обігу з’явилися нові пластикові жетони синього кольору – вони заповнені люмінофором, а принцип розпізнавання базується не за вагою, як було з металевими жетонами і монетами, а на визначенні спектрального складу і кількості люмінофора за допомогою фотоелементів.
У середині 90-х років, поруч із синіми траплялися жетони нетипових для Києва кольорів: червоні, білі, коричневі, чорні та сірі. Достеменно причина їх появи невідома (існують гіпотези про підробки), але оскільки червоний жетон був в обігу в Харкові, існує гіпотеза про те, що через фабричну помилку партію червоних жетонів випустили й для столичного метро.
У 1990-х також випустили серію жетонів, на реверсі яких замість каштанового листа була реклама компаній «Олбі Україна», «Спектр Траст», «Кийтраст».
У 1994-1995 роках з’явилися абонементні квитки. Спершу вони являли собою картонну картку з магнітною смугою, згодом їх замінили на пластикові.
Такого формату були перші абонементні квитки з картону, однак, вони протрималися лише рік
Так виглядав перший пластиковий абонементний квиток, що прийшов на зміну картоновому
Технології не стоять на місці, і зі зручностями, які вони приносять, вони забрали назавжди і жетони.
Звісно, оплачувати додатками чи картками проїзд значно швидше та комфортніше, однак, круглі шматочки пластику з листком каштану з однієї сторони та логотипом метро – з іншої, залишаться у наших серцях, як символ минулого, за яким іноді сумуєш.
Нині способи оплати проїзду в метро як ніколи різноманітні: KyivSmartCard, карта метро, безконтактна банківська карта, додатки Google Pay і Apple Pay, разові квитки із QR-кодом. Київське метро, порівняно з його “народженням” дійсно виросло, окріпло, місцями стало сучасним, місцями на нас дивляться старі фрески та колони, які дивилися ще на наших батьків-дідів.
Змінюються ціни, країна, міняються покоління тих, хто їздить стоячи і кому звільняють місце. Але одне незмінне: Київське метро є одним із символів нашої столиці, і місто без нього не впорається.