Про це повідомили його друзі, побратими та Dance Live UAу Фейсбуці.
Навесні 2022 року він вирішив повернутися з Литви в Україну, щоб захищати батьківщину. в інтерв’ю литовському медіа він коментував це рішення так: “Я фізично сильний 22-річний хлопець, а це означає, що я можу допомагати не лише своїми думками, а й перебуваючи у своїй країні, на війні. Україна для мене, як і для інших українців, – це все”.
“Артем був моїм одногрупником,другом та людиною з великої літери. Він ніколи не був байдужим у біді, ми допомогали один одному завжди та всюди… академія,житло,їжа,гроші,спілкування,хореографія… Він був частиною нашої 8рки з курсу та вірним другом але росія забрала його життя на цій війні … Велика втрата для мене та всіх знайомих Артема”, – написав його друг Данило Бутенко.
Коли у Артема запитали про страх смерті, він відпові: «Всі ми рано чи пізно помремо. Мені теж страшно, але якщо мені вдасться врятувати життя хоча б кількох людей – це має сенс, тому я можу пожертвувати своїм життям».
“Сьогодні дізнався іще одну сумну звістку на війні загинув наш побратим Артем Ковбасинський, броварчанин, артист Клайпедського державного музичного театру, приїхав із за кордону щоб захищати свою Батьківщину. Йому було 24 роки, я думав що біля тридцяти. Збереглася світлина кінець вересня 2022 року, на наших навчаннях проти танкової боротьби. Його селфі, на нашому фоні, в ногах у мене NLAV, щирі усмішки з вірою в нашу Перемогу!”, – про загибель побратима написав Крепак Ігор.
Відомо, що у чотирирічному віці він залишився сиротою і втратив зв’язок зі старшими братом та сестрою. Через рік його усиновила родина, якій він був “дуже вдячним”. Саме названі батьки привели Артема у світ танцю.
У 2019 році Колбасинський отримав диплом хореографа Київської академії танцю імені Сержа Лифаря. Після цього він приєднався до балетної трупи Клайпедського державного музичного театру в Литві, де працював до початку війни.
“Війна продовжує свої нестерпні чорні жнива і сіє у серця людей горе й смуток, біль і тугу.
Ніякі слова не зможуть передати біль втрати. Скорбота – безкінечна. Горе – безмірне”, – сумують за Артемом у КМАТ імені Сержа Лифаря.
.
.
До слова, “Жодного разу не пошкодував, що пішов добровольцем”, – підприємець, який на фронті став медиком.