Кілька днів тому проєкт рішення про створення відкритого реєстру водних об’єктів, авторкою якого є Юлія Лимар, одноголосно підтримала комісія Київради з питань екологічної політики.
Це означає, що озера, річки, ставки і навіть струмки Києва можуть бути внесені до електронної системи, де кожен киянин зможе отримати вичерпну інформацію про водойму та того, хто нею опікується. Як не дивно, жодна київська водойма не внесена до міської інформаційно-аналітичної системи «Майно». Там є транспорт, пам’ятки культурної спадщини, комунальні земельні ділянки, зелені зони, інвестиційні проєкти, дитячі садочки, парковки, містобудівна документація Києва.
А про водні об’єкти – жодних відомостей. Так, ніби їх не існує. А їх у Києві немало – понад 400.
«Ми не можемо побачити, кому водойма здана в оренду, які по ній є документи, – каже Юлія Лимар. – Я почала вивчати питання і виявила, що приблизно сто водних об’єктів перебувають на балансі КП Плесо. І серед цих лише незначна частина мають проєкти землеустрою. КП Плесо, яке опікується водними об’єктами, не отримує достатнього фінансування, аби підготувати повний пакет документів по кожній водоймі. На екологічній комісії ми вже кілька разів обговорювали, як можемо допомогти комунальному підприємству і у діалозі з бюджетним управлінням КМДА лобіювати збільшення фінансування. Але спочатку ми маємо побачити повний перелік цих об’єктів, зрозуміти, які з проєктів землеустрою треба розробити у першу чергу. На жаль, за 9 місяців, що я працюю в екологічній комісії, так нічого і не зрушилося з місця. Перелік нам досі не надали».
ВК: Твій проєкт дозволить пришвидшити цей процес?
– Я переконана у цьому. Адже там будуть терміни виконання і КП Плесо буде зобов’язане облікувати всі ці об’єкти і почати розробляти для них проєкти землеустрою.
До інформаційної системи можуть бути внесені лише ті водойми, пляжі, зони відпочинку, гідротехнічні споруди, які вже мають повний комплект документації і кадастровий номер. Це велика робота.
ВК: Все це триватиме кілька років?
– Залежить від багатьох факторів, у першу чергу, від фінансування. Коли ми побачимо і зможемо оцінити всю інформацію, стане зрозуміло, підготовку скількох проєктів на рік зможе профінансувати місто. Тут не варто очікувати швидкого результату.
ВК: Коли проєкт рішення буде винесено до сесійної зали?
– Найближча сесія 7-го жовтня і там вже сформовано порядок денний. Отже, наш проєкт може бути винесений пізніше. Я буду робити все можливе, аби це відбулося до кінця року.
ВК: Як буде реалізовано цей задум? Це буде окремий розділ у системі «Майно»?
– Так, буде розроблено окремий інформаційний модуль, називатися він буде «Водні об’єкти Києва». Там ми зможемо бачити, хто за які водойми відповідає, кому здане в оренду озеро чи пляж, на яких умовах, які є документи по цьому об’єкту.
Ось, наприклад, хтось загородив парканом ваш улюблений пляж, або збудував там кафе чи раптом почав брати гроші за вхід до води. У такому випадку, аби зрозуміти, що відбувається і знадобиться інформація із відкритих даних.
Місто не повинне утримувати всі водні об’єкти самотужки. Якщо орендар доглядає і чистить пляж, чи водойму, стежить за якістю води, облаштував там зони відпочинку, то це чудово! Така співпраця місту і киянам на користь. А наша інформаційна база унеможливить зловживання та корупційні схеми і дасть киянам можливість бачити і розуміти логіку тих чи інших дій влади.
Це цілком вкладається у концепцію Києва, проголошену мером Віталієм Кличком, як відкритого міста.
Згадаймо ситуацію кількарічної давнини із столичними дитсадками. Люди не могли влаштувати дитину в садочок, місць не вистачало. Можна було стати в чергу, але завжди поза чергою міг проскочити хтось, хто зміг домовитися. А потім прозора електронна черга дуже швидко впорядкувала це питання і зняла суспільну напругу. Тепер батьки можуть бачити, як просувається черга і коли дитина потрапить до садочка.
Так буде і з водоймами, незалежно від того, чи водойма буде у підпорядкуванні міста, чи нею опікуватиметься орендар, ми будемо бачити всі дані про компанію, всі зобов’язання і терміни їх виконання.
Водяні протистояння
ВК: Днями Київрада підтримала створення парку на Совських ставках, де через суд забрали землю у забудовника і повернули громаді. Як ти можеш прокоментувати таку практику і у яких випадаках розірвання договорів із інвестором є виправданим кроком для міста?
– Якщо інвестор не виконує своїх зобов’язань, у першу чергу містобудівних умов чи інвестиційної угоди, неспроможний знайти спільну мову з громадою, а місту не може продемонструвати, що його проєкт на користь громаді, то такий інвестор Києву не потрібен. Така позиція і мера.
На Совських ставках саме так і було, там дуже давня оренда, яка тягнеться понад 10 років і за цей час інвестор не виконав зобов’язань. Наприклад, він мав зробити ремонт колектора, який вже давно перебуває в поганому стані і дошкуляє місцевим мешканцям неприємним запахом. Інвестор також брав на себе зобов’язання утримувати озера, чистити їх і паралельно реалізовувати свій інвестиційний проєкт із будівництва житлових будинків, спортивних майданчиків, дитсадків, шкіл, тощо.
Нічого не було зроблено і місто мало всі підстави розірвати стосунки із таким інвестором.
Зараз ми маємо занадто багато прикрих випадків і зловживань з боку забудовників. Хоча я не вірю у країну без інвесторів і для мене слово інвестор має позитивний відтінок.
Мені не подобається практика розривання договорів оренди, чи забирання у інвесторів їхнього майна без достатніх підстав. Без захисту і гарантій ніякий притомний інвестор сюди не прийде. Бо за таких обставин не йдеться про сталі інвестиції. А я хочу нагадати, що саме сталі, довготривалі інвестиції – це сучасна політика по збереженню довкілля. Тому тренд «забирання» потрібно зламати. І от зараз у нашій фракції багато депутатів думають над формулою, як деталізувати угоди з потенційним інвестором, щоб мінімізувати ризики і для нього і для міста.
ВК: Складне і заплутане протистояння точиться навколо озера Вирлиця. Активісти вимагають вигнати забудовника і створити там заказник місцевого значення. Чи можливий компроміс у цьому питанні?
– Тут можливий не компроміс, а діалог з громадою. І питання цього діалогу: що має бути з Вирлицею? Заповідання водної площини ніяк не відповідає на це запитання. Не можна ставити знак рівності між вигнанням інвестора і збереженням озера, бо ми можемо його вигнати і все одно не зберегти озеро, і не створити нічого навколо.
Давайте краще подивимося, чи виконує забудовник взяті зобов’язання. Якщо виконує – то це одна історія, якщо нічого не виконав – абсолютно інша і тоді місто матиме підстави розірвати з ним стосунки. Але навіть у такому випадку, я б не прив’язувала забудовника до концепції розвитку міста.
Із мого досвіду, всі учасники процесу бачать на Вирлиці різне. Активісти, які ходять на робочі групи, говорять про заказник і збереження дикої природи. Інші люди, які там мешкають, бачать там парк із велосипедними доріжками, місцями для пікніка, пляжами та розвагами. А ще там є два великих підприємства, які, вочевидь, мають своє бачення території і з ними теж потрібно домовлятися. А фахівці столичного Метрополітену на кожній зустрічі показують наукові висновки, згідно з якими, станція метро Вирлиця потребує гідроукріплювальних робіт, бо її постійно підтоплює. Це означає, що виженемо ми забудовника, чи ні, бетонну підпірну стінку з боку озера все одно доведеться зводити. Або це робитиме інвестор, або місту доведеться викласти із бюджету 330 млн гривень. Це означає, що десь не з’явиться нова школа чи лікарня.
Я гадаю, озеро Вирлиця, це такий великий красивий кейс, який може містити і міський парк зі збереженою природою і озером, і забудову, і не створювати загрози для міської інфраструктури. Щось подібне до Англійського парку у Мюнхені, де частина парку – заповідник, а інша частина функціональна і облаштована для прогулянок, спорту, бігу, тусівок, відпочинку. Навіщо спеціальні заповідні статуси для місця, яке призначене для відпочинку і рекреації городян? Під час останнього голосування по Вирлиці я утрималася. Бо я не розумію, що нам дасть заповідання водної площини озера? Тут потрібна ширша дискусія. А ще хотілося б знизити градус емоцій і зосередитися на конструктиві. Не слід забувати, що на хайпі заробляють політичні дивіденди.
ВК: Тобто, комусь вигідно постійно наголошувати на тому, як у нас у Києві погано?
– Так. Є політичні сили, яким вигідний оцей негатив. Месиджі про те, що у Києві погано, гірше вже нікуди, і влада не така. І це при тому, що у Києві реалізовано багато прекрасних проєктів. Іноді мені здається, що люди не сприймають гарні новини і навіть у них знаходять негатив. Люди хочуть страждати, бо, як кажуть психоаналітики, страждання, це такий вид задоволення. Це «постсовок» у головах. У цьому контексті завжди пригадую історію про те, як Київзеленбуд облаштував сквер, встановив лавочку, а місцева бабуся тричі її пиляла на друзки, бо там сиділа вечорам молодь і заважала бабусі. Очевидно існує компроміс, який задовольнив би і бабусю і молодь, власне, ми такі компроміси і намагаємося шукати.
Повітря, вода, сміття – екологічні виклики для Києва
ВК: Які найбільші екологічні виклики для Києва ти б назвала?
– Виклики такі ж, як в усьому світі. З найперших для мегаполісу – повітря, вода, сміття. Київ зараз робить систему моніторингу повітря. Є ідея, щоб люди цією системою користувалися і довіряли їй. Бо тотальна недовіра, це наша велика проблема і комусь простіше повірити у сумнівні рейтинги, де Київ прирівнюється до найбрудніших міст світу, аніж зайти і подивитися в режимі реального часу дані із столичних станцій моніторингу якості повітря.
Коли я кажу про воду, я маю на увазі Дніпро. Всі зараз знають, що річка цвіте і хворіє. А місто поки що не вживає заходів аби вийти на дорожню мапу очистки Дніпра. І це неможливо вирішити на рівні одного лише Києва, бо в Україні діє басейновий принцип управління річками. Дніпро протікає всією територією України і ми можемо витрачати мільйони бюджетних грошей і чистити Дніпро у межах столиці, але це мало що дасть. Хоч самотужки вирішити цю проблему Київ не зможе, він має стати провідником руху за чистоту Дніпра.
Це був би чудовий приклад державно-муніципальної співпраці, аби місто і держава спрацювали разом у порятунку Дніпра. На жаль, цьому заважає політичне протистояння, яке зараз є.
І доки у когось є політична зацікавленість переконувати людей, що Київ – найгірше місто на землі, про реалізацію системних тяглих проєктів нема мови. Бо фотки у соцмережах про мішок прибраного сміття чи посаджене одне дерево – це не про довкілля, сучасна екологічна політика – це проєкти, які тривають роками і навіть десятиліттями.
Що ж стосується сміття, то тут складно буде щось змінити без відповідних законів: рамкового і галузевих, яких у нас досі немає. І я не впевнена, що цей уряд зможе запустити реформу управління відходами. Адже ці закони стануть поперек горла дуже багатьом гравцям ринку, в тому числі, тіньового і вони політично вбивчі для будь-якої влади. До того ж, це реформи необхідні, але непопулярні серед населення. Сьогодні пересічний громадянин викидає все своє сміття на купу, а завтра муситиме усе розсортувати, розкласти правильно по контейнерах і заплатити у десять разів більше, аніж зараз. Який українець підтримає таку реформу? Тому запустити її зможуть лише уряд і парламент, готові за це заплатити рейтингом. Це точно – не про нинішніх.
Нагадаємо, раніше ми повідомляли про те, що водні об’єкти Києва впорядковуватимуть та захищатимуть – буде створено окремий реєстр.