Українці знають творчість Миколи Бровченко з пісень відомих виконавців – Віктора Павліка, гурту Kozak System, Злати Огнєвіч, Оксани Мухи, Тіни Кароль та інших – як автора текстів до них.
Цієї осені у проєкті “Тишком Нишком” ( 8 пісень наживо у затишному середовищі ) він постане у трішки іншому “форматі” – як повноцінний songwriter. Крім суто музичної складової, проєкт досліджує феномен Пісні, жанру, який для людства був і є невіддільною частиною життя. У відеопроєкті “Тишком Нишком” звучатимуть пісні Бровченка, створені у різних жанрах – софт-рок, джаз, фолк, блюз. А співтворці ТН поділяться своїми думками щодо “побутової магії” написання пісень.
З автором вдалося поспілкуватися кореспонденту “Великого Києва”.
Добрий день, пане Миколо, поділіться таємницею творчості, – як Вам вдається щоразу “потрапляти” поетичними рядками пісні у стиль, образ, суть виконавця? Адже вони всі різні.
Ну, знаєте, тут потрібно уточнити. Це не зовсім поезія, це так звана lyrics, тексти до пісень. Я не вважаю себе поетом. Я пишу пісні та тексти до пісень, пишу музику. Пісня стається, відбувається, коли до цього вже є якісь передумови. Наприклад, гарна мелодія, музика, яка вже щось оповідає без слів. І мені, як автору тексту, залишається зрозуміти, про що музика. Це моя точка зору, всі її знають, вона дещо відрізняється від ставлення до пісенної творчості багатьох поетів.
Я просто вважаю, що пісня майже завжди починається з мелодії. Music first. Можливо, у створенні текстів пісень (і, власне, самих пісень) мені допомагає мій досвід сценариста та драматурга
Драматурги “керують” ролями, персонажами, вони мають якось відчути глибинну суть особи. Я дивлюся на виконавця, слухаю музику, шукаю якісь точки перетину. Зважаю на вік, стать, імідж виконавця, його соціальну місію. Щоразу це певний квест, челендж для мене. Як мені вдається “попадати”? Поняття не маю, намагаюся просто розгадати таємницю мелодії і дивлюся уважно на персонажа. Водночас, я, наприклад, намагаюся обходити пісні про любов.
А чому пісні про любов “обходите”?
Я вважаю, що це перевантажена вже тема. І на ній паразитує велика кількість виконавців. Якщо немає про що писати, про що співати, багато сонграйтерів і виконавців миттєво згадують “про любов”. Бо ця тема вічна і завжди знайде відгук у серцях. А отже – безпрограшна.
А як же “Приречений на любов” Віктора Павліка?
Ця пісня дуже гарно демонструє, як я ставлюся до самої теми любові у піснях. Згадайте більшість пісень про любов: там часто-густо традиційно – страждання. Вона страждає за ним, він страждає за нею. Мовляв, я помру, якщо ти мене не полюбиш.
Це все така “страдательна” штука. Але ж у любові граней мільйон, дуже багато. Однак, на жаль, в піснях наших, сучасних, зводиться до доволі примітивних рефлексій. І якщо послухати “Приречений на любов”, то можна помітити, що погляд на стосунки двох відрізняється від інших пісень. Написана Віталієм Волкомором музика уже говорила про щось дуже гостре, трохи не схоже на суцільну романтику, яка кочує з пісні у пісню.
Пригадайте: в одному концерті один за одним можуть виходити співаки і співачки, і кожна пісня буде про любов. Я вважаю, що це трошки нечесно, адже пісня – унікальний жанр, якому під силу осягнути усі відтінки нашого буття.
Якось питаю, задумливо, у композитора, що заграв непогану мелодію: “Хм, цікаво, про що ж це може бути пісня?” Він на мене здивовано дивиться і каже: “Як це, “про що”? Звісно, про любов
Між іншим, у 2018 році критики казали, що хіт “Приречений на любов” нагадує ліричний рок-стиль чи стадіонний пафос гурту Muse. Це правда?
Так, цей хіт інспірований одним з треків Muse. Якось ми сперечалися з певним власником медіа, він жалівся, що хітів українською мало в ефірі. Попросили уточнити – яких саме? Він, як зразок, поставив Muse. Ну, і Віталій написав щось дуже схоже. Взяв ритміку, настрій, інструменти. Аранж вийшов гострий і потужний. Я тоді піддався умовлянням, що це має бути щось «про любов» ( бо пісню робили для Павліка ). Але музика мені говорила – якщо це має бути про любов, то тут будуть трошечки не ті відтінки любові, які зазвичай у нас оспівуються.
Тобто, взаємозв’язок із Muse в історії створення цієї пісні все-таки є?
Абсолютно. Просто я не думаю, що це якийсь секрет. Бо там дуже чутно ходи або стилістику Muse. Але мелодія непогана, і вона суттєво відрізняється. Нам закинули, що в Україні “щось схоже” не зробите. Ми зробили, і “Приречений” злетів. Ми всі залежні від того, що слухаємо, в яких стилях, яких жанрах пишемо музику.
Повертаючись до вашої власної творчості, нині в Україні є розквіт театру – глядач різного віку цікавиться театром, ходить на вистави. Знаю, що зараз для Вас цей напрям творчості теж не чужий…
Давайте для довідки: я журналіст за фахом, телевізійний, і 15 років працював на Хрещатику, 26, потім ще 15 років творив і витворяв у професійній рекламі, був креативним директором багатьох легендарних міжнародних агентств. Паралельно з цим я весь час писав сценарії, п’єси, пісні, тексти, музику. Крім того, у мене є з 1970-го по 1980-ий роки була моя особиста “рок-десятирічка”. У нас був аматорський гурт “Раптом”, і ми грали на всіх студентських майданчиках і не тільки.
Себто, у мене сам собою склався такий досвід, що, коли мене питають в яких форматах я працюю, то я відразу й не відповім. Наприклад, зараз пишу вже четверте лібретто мюзиклу, безперервно пишу пісні, розглядаю нове замовлення на кіносценарій. І це все паралельно. Зараз у Львові, Одесі, Києві в репертуарі ідуть опери, балети і мюзикли за моїми лібретто.
Ось тільки-тільки відгомоніла прем’єра мюзиклу “Комахи” у постановці Оксани Тараненко на сцені Національної оперети України. “Комах” ми зробили з композитором Іваном Небесним.
Сьогодні чимало виконавців пишуть і виконують пісні, які стосуються нашої війни. Розкажіть історію пісні “Як відгримить війна”, який виконує Kozak System?
Це дуже чутлива тема. Справді, багато людей почали співати у останні 5 років, скажімо так, на військову тематику. Війна змусила багатьох переглянути свої репертуари. Деяких навіть перевзутися, бо треба було якось відбілитися від попередніх російськомовних років, чистої “попси над схватками”. На початку вторгнення цього стало так багато, що вже перетворилося трохи на певний мейнстрім, у потоках якого губилися справжні пісні-перлини. Але, здається, ми пережили цю “байрактарщину”. І, дяка небу, у нас є чимало артистів, які біль і необхідність боронити Україну щиро відчували завжди.
Kozak System – одні з таких. Дуже їм велика дяка за те, що вони роблять вже який рік поспіль. Вони чи не єдиний колектив, який свідомо зараз відсторонився від інших, скажімо так, розважального характеру пісень. І присвятив себе місії об’єднати Україну своїм словом, музикою, драйвом, духом. Вже понад 500 успішних концертів по всій Україні. Вони наживо – не в медіа, не в стрімах, не на Spotify – роблять своїх слухачів-українців – українцями…
Це справжнє місіонерство, яке дуже нам потрібно зараз. Що стосується “Як відгримить війна”, то ця пісня була створена мало не 8-9 років тому. Війна вже йшла, молоді хлопці вже йшли на нуль, гинули. Іван Леньо звернувся до мене, сказав, що шукають пісню до серіалу. Якийсь буде серіал, пов’язаний з фронтом, з війною і так далі. Це все задовго до повномасштабки. І вони, Козаки, вже мають музику до майбутньої пісні. Я писав слова, знаючи, що війна йде. Що колись вона закінчиться і сини повернуться домів, до мам… Здається, до того серіалу взяли якусь іншу пісню. Але з тих часів ця пісня просто в кожному концерті Козаків.
Яка ваша оцінка впливу штучного інтелекту на розвиток музичного мистецтва?
Я з ним вже приятелюю не один рік. І я вам скажу, що це для мене, як автора слів і музики, золота епоха. ШІ дає автору ( сонграйтеру ) можливість висловлюватися самостійно, не шукати аранжувальників, виконавців, не бігти в студію, щоб записати демо-версію. Я пишу мелодію і текст до неї. Я завантажую свою аудіо-чернетку пісні в агрегатор, керую усіма нюансами музики, як Джордж Мартін на Abbey Road Studio, прописую Suno, що і як він має зробити в аранжуванні, що прибрати, що додати – оркестри, гітари, вокал, хори. І таким чином створюю демо-версію пісні, яку можу показати всім.
Єдине, чого я не роблю, після того, як демка готова на мій погляд – це не заробляю на цьому гроші, як деякі професійні, доволі, музиканти, які почали раптом використовувати ШІ як гарний момент заробити. Максимум – ділюся цими демками пісень у соцмережах fb, insta. Вважаю, що це дуже аморально і неетично – видавати “не зовсім своє” за “своє” і монетизувати це. Щоправда, знаю, що потихеньку починають створювати проти цього технологію. Наприклад, 75 мільйонів ШІ-композицій зі Spotify викинули. Тому що виявили, що зроблено це не людьми, а гроші отримують люди. Штучний інтелект можна використовувати, звісно, і видавати себе за будь-кого.
Але це з моральної точки зору, з етичної, дуже буде некрасиво. А як автору мені дуже вчасно з’явився цей ШІ. Я можу, не витрачаючи гігантських сум, просто робити демки і показувати їх людям – і це все з метою і надією на живе виконання кимось, кого пісня “проб’є”.
ШІ ніколи не “переможе” і не замінить людське. Просто стане черговим інструментом, як мелотрони, синтезатори, багатоканальні записи. Колись межа буде прокладена чітко, і всі будуть розуміти, – де люди, а де вже не зовсім
Повертаючись до концерту «Тишком Нишком» – чому виникла ідея створити проект та записати його в камерному режимі?
Існує цінність живого, зафіксованого хоча б на відео, виконання, але – обов’язково наживо, перед нашими очима. При цьому не так важливо, дві тисячі в залі чи двадцять людей. Музиканти грають і співачка співає, наприклад. Це очевидно і вухочутно. І цього достатньо, щоб нам вірили, що ми створюємо це тут і зараз. Щоб ловили меседжі пісень, переймалися нашими емоціями, інтонаціями і так далі. Заради цього “живого дихання” ми і зробили невеличкий проєкт “Тишком Нишком”. Він так називається, бо для того, щоб відчути вайб пісні, почути її мелодійний меседж, не обов’язково збирати Палаци спорту.
Я взагалі дивуюся, коли пісню треба слухати, а в нас її переглядають. Я вважаю, що створення кліпів зробило дуже кепську справу з уявою слухачів. Тому що тепер ця співтворча робота віддається на чужий розсуд, чуже бачення і осмислення пісні. Вам все підкажуть, розжують, змонтують картинки. Слухацьку уяву в нас часто забирає відео…
Раніше ми просто ставили пісню ( вініл, котушка, касета, диск ) і слухали. І уявляли – кожен своє. Співтворили з виконавцями у цю мить.
Скільки нових пісень почує слухач на концерті?
Цей проєкт своєрідний мій сонграйтерський дебют. Я наважився на нього завдяки підтримці моїх друзів, зокрема Володі Шерстюку ( Kozak System, проєкт Sherstiuk ), співачці Тані Гончаровій (Goncharova Project). На наших збіговиськах, квартирниках-терасниках, я просто грав і співав свої пісні, і вони мене своїми відгуками і підтримкою змусили знахабніти і повірити в себе, як у сонграйтера, а не лише автора текстів. Сказали, – «якщо сам не хочеш/не можеш співати, дай людям ці пісні».
Тож у проєкті всього вісім пісень різних років написання. Шість суто мойого авторства, а ще дві на музику Сергія Круценка, який уже не з нами, на жаль. Одна з двох дуже несподівана. У мене зберіглась в комп’ютері демка із виконанням мелодійної “риби” Сергієм. До речі, він дуже гарно співав. І я тепер написав на цю демку текст. Ми присвячуємо пісню Таємних Пісень Playlist цьому геніальному музиканту і творцю…
А ще одна з пісень чверть століття тому була хітом – “Полуднева спека”. Теж музика Сергія Круценка і мій текст. Ми її відновлюємо, повертаємо своє.
Всі пісні абсолютно різні за характером, стилем, жанрами. Там є приджазовані, іронічні, ліричні. Наприклад, пісня “Не спи, дівонько” – у моїй уяві це якась суміш українського фолку і акустичного Led Zeppelin.
Є симпатична пісня a la Sting «Причаїлася». Є ретро-джазова “Не запалюй вогню…” Словом, різні пісні. Я дуже дякую моїм друзям, які мене змусили поділитися нарешті своїм сонграйтерством. І найголовніше – ми зробимо все це разом і наживо. Думаю, буде цікаво.
В афішах “Тишком-нишком” звучить “феномен пісні”. А у чому феномен української пісні?
Я не скажу, що є феномен виключно української пісні. Можу розказати і про феномен англійської, наприклад, пісні. Бо це трохи некоректно, коли ми починаємо казати “Ой, наші пісні кращі”. Вони не кращі. Вони інші. Але мене, нас, цікавить, передусім, феномен пісні, як явища всесвітньої культури.
Якщо ж говорити суто про українську пісню – для мене це глибина. Мелодійність на рівні найгеніальніших композиторів світу, глибина змісту. Це і щирість текстів, і градація гумору усіх відтінків від сороміцького до чорного. Найдивніше питання, яке мене цікавить уже давно, з юності: хто автор українських народних пісень? Хто автор текстів? Хто написав? Ми просто не знаємо, і не дізнаємося. Ми не знаємо цих людей. Маруся Чурай – виняток.
Ми кажемо “народне”. Але не можна народом сісти і написати щось типу “Верше мій, верше”. У цих пісень були автори. Я просто впевнений. Як може безіменний “народ” написати, скажімо, геніальну мелодію, “Ой чий то кінь стоїть?”.
Один з феноменів нашої пісні полягає в тому, що у нас їх безліч. Це свідчить про глибини нашого народу – те, що простягається у тисячоліття. Це те, що треба було передавати з покоління в покоління
І наскільки пісні мали би бути красивими, глибокими, точними, що вони не зникали – навіть не будучи зафіксованими на папері! У нас зараз йде потік пісень, яких ви не будете пам’ятати на наступного тижня. Розумієте? А це не зникало тисячоліттями. Просто тому, що ці пісні були справді необхідні, вони були частиною буття наших давніх предків, частиною їхнього світогляду. Вони були настільки точними за емоціями, за наповненням змістами, за гармоніями, що люди передавали їх з покоління у покоління – свідомо і підсвідомо відчуваючи це, як основу власної самоідентифікації. Оце феномен. Не кожен народ може похвалитися цим.
У нас 200 тисяч народних пісень, якщо не більше, зафіксовано в Україні. Уявіть цей playlist довжиною у тисячоліття
А взагалі пісня – це справжні феномен порівняно з іншими жанрами мистецтва. Ці 3-5 хвилин мають постійний невщухаючий запит соціуму. І він був задовго до створення звукозапису, радіо, стрімів. Зараз це пісенне цунамі накриває світ щодня. Але лише час визначає, що з того потоку залишається з нами.