Михайло Іллєнко: “Сьогодні я б з’їхав з розуму, якби залишився у Москві”

Автор: Галина Ворона
17:25 16.06.2022

Український кінорежисер Михайло Іллєнко, який народився у Москві і переїхав жити до Києва, зізнався, що сьогодні з’їхав би з розуму, якби залишився в Москві. За рішення переїхати до столиці України він подякував своєму брату, також відомому режисеру Юрію Іллієнку.

Михайло Іллєнко: “Сьогодні я б з’їхав з розуму, якби залишився у Москві”
оренда квартири Київ

Про це Михайло Іллєнко розповів у дописі, присвяченому роковинам смерті брата.

Коли я, москвич, після інституту переїхав до Києва, мені казали, що я зробив помилку. Не можу зважити, хто найбільше вплинув на цю помилку – Дніпро? Черкаси? Дід Тарас? Бабуся Надія? Батьки? Брати – Вадим? Юра? Не хочу зараз займатися підрахунками, але знаю – сьогодні з’їхав би з розуму, якби залишився в Москві. Як вони – українці – там виживають з родичами в Бучі, в Маріуполі, в Северодонецьку, в Чернігові, в Щасті – в Україні?” – ділиться своїми думками кінематографіст.

Він впевнений, що залишись він у Москві, не було б “Фучжоу”, “Сьомого маршруту”, фільмів “ТойХтоПройшовКрізьВгонь” та “Толоки”.

Сьогодні я дякую Юрі за те, що я тут!” – додав Михайло Іллєнко.

Зауважимо, Михайло і Юрій Ільєнки, так само як їхній старший брат Вадим, закінчили найпотужніший вуз СРСР — легендарний ВДІК. Усі три брати пов’язали своє життя із кінематографом.

Юрій Іллєнко (1936 – 2010) за своє життя написав 42 сценарії, але лише сім із них стали фільмами. Найвідоміші його роботи “Тіні забутих предків”, “Криниця для спраглих”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Легенда про княгиню Ольгу”, “Лебедине озеро. Зона”, “Молитва за гетьмана Мазепу”.

Попри заборону в Радянському Союзі, його творчість була широко відомою у всьому світі. Юрія Іллєнка знали не тільки як видатного режисера, а й як талановитого кінооператора та сценариста.

Операторська робота у фільмі Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” принесла йому світове визнання. 

Попри це на батьківщині його творчість була під забороною.

Наприклад, режисерський дебют Юрія Іллєнка “Криниця для спраглих” (1966) про винищення українського села був заборонений постановою ЦК КП України на 22 роки. Наступний фільм “Вечір на Івана Купала” (1968) — алегорична історія України, був знятий з екрану рішенням міністра культури СРСР Романова і покладений на полицю на 18 років. Фільм реабілітовано в 1988-му.

У 1967 році дирекція Венеціанського кінофестивалю персонально запрошувала Юрія Іллєнка з фільмом “Вечір на Івана Купала” на фестиваль з гарантією головного призу “Золотий лев” Святого Марка, але міністр культури СРСР Романов стверджував, що такого фільму взагалі не існує. Неймовірними зусиллями режисер добився, щоб фільм послали на міжнародний фестиваль у Прагу, але в день відкриття фестивалю в Прагу увійшли радянські танки для придушення празького повстання.

Третій фільм Юрія Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою” (1971) також був заборонений як “найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді”. У картині вперше в історії було виведено як головного героя вояка УПА.

Наступний фільм “Мріяти і жити” (1973) за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка було 42 рази зупинено у виробництві на різних стадіях: під час режисерської розробки, в підготовчий період, під час знімання (18 разів), в монтажному періоді і, звичайно, при процедурі здачі керівним органам. А треба було пройти 12 інстанцій — від худради об’єднання до ЦК КПРС. Для режисера епопея перманентних заборон закінчилась першим інфарктом на худраді студії Довженка. 

В СРСР у різні роки були заборонені майже всі проєкти Іллєнка на стадії сценарію.

За часів незалежності Юрій Іллєнко створив кіностудію “Фест-Земля”, де було знято перший в Україні фільм не на державні кошти. Це була екранізація оповідань Параджанова “Лебедине озеро. Зона“, яка виборола два призи Каннського кінофестивалю.

Михайло Іллєнко (1947) повернувся в Україну після закінчення навчання. З 1973 року очолив Київську кіностудію ім. О. Довженка. Його режисерські роботи “Там вдалині, за рікою” (1975), “Кожен мисливець бажає знати” (1985), “Фучжоу” (1993), “Сьомий маршрут” (1997), “Той, хто пройшов крізь вогонь” (2011), “Толока”. 

Читайте також: Топ-100 найкращих фільмів в історії українського кіно

Нагадаємо, у Києві відновили роботу сім комунальних кінотеатрів.

Великий Київ у Google News

підписатися