Музей розташувався в історичній будівлі «Башта №5» на вулиці Рибальська 22. Київський музей – єдиний у Східній Європі, присвячений розвитку туалетної культури від давнини і до сьогодення. Туалетні стільці, унітази, біде, глечики, горщики, рукомийники, а також – туалетний папір. Окрема колекція – сувенірні унітази, навіть увійшла до книги рекордів Гіннеса. Колекція постійно поповнюється. Так, до Всесвітнього дня туалету музей готує виставку «Революційний туалет». Її родзинкою стане так званий «Косий туалет» Мартіна Рендела.
Ще в юності Мартін із батьками та сестрою відпочивав у горах. І у їхньому гірському будиночку зламалася каналізація. Тож майбутній винахідник змайстрував у підвалі конструкцію з відра і двох лиж, на які можна було спиратися, яка і стала прототипом сучасного Косого туалету.
21-го вересня цього року професор Мартін Рендел передав макет свого туалету Марині та Миколі Богданенкам, власникам київського Музею історії туалету. Церемонія передачі відбулася у каналізації Кельну.
Музей Туалету – це не лише розвага, він також привертає увагу своїх гостей до важливості гігієни та санітарії, а також – до необхідності захисту навколишнього середовища. Якщо навіть ми потерпаємо від забруднення стічними водами та каналізацією, то можна лише уявити, як неромантично все виглядало у минулі епохи, коли в містах нечистоти просто текли вулицями.
Якими лишень не були туалети у різні історичні часи. У давньогрецькій Олімпії, де проходили Олімпійські ігри, туалети були досить цивілізованими, але греки вміли отримувати задоволення від життя. У середньовічних європейських замках і палацах часто не було ані туалетів, ані водопостачання, ані каналізації. У найбагатших вельмож траплялися унітази з каменю чи дерева, іноді їх робили у спеціальних приміщеннях, які виступали зі стін, щоб нечистоти скидалися за мур замку, не потрапляючи на стіни. Ще рідше користувалися водою для змиву туалетів, тому сморід був убивчий. У середньовічних містах вміст нічних горщиків нерідко виливався на вулицю, в тому числі – із вікон. У селах туалети робили над потічками, аби нечистоти відносилися водою. Такі туалети досі можна побачити у етнографічних музеях під відкритим небом (скансенах), наприклад, у Нідерландах.
Окрім Косого туалету серед новинок столичного Музею історії туалету – унікальний туалетний подкаст «Мухи в пісуарі», де фахівчині-екскурсоводки обговорюють провокативні питання, наприклад – які були популярні професії, пов’язані із випорожненнями; чим можна підтертись, коли поруч немає туалетного паперу; у яких народів були туалетні боги та чому пісуар – це мистецтво?
Музей пропонує своїм прихильникам надсилати питання, можна – провокативні, найцікавіші з них будуть обговорюватися у наступних випусках подкасту.