«Спорядження вдома, кіт вдома, а я в іншому місці, – згадує перший день повномасштабного вторгнення Геннадій, – і десь в пів на третю ранку почались сипатись бомби, фосфор…», – розповідає Геннадій Раміні Есхакзай.
Чоловік встиг викликати таксі та поїхати за спорядженням. Зі співслуживцями просидів кілька днів без діла, а згодом пішов самостійно шукати військових, які боронять місто.
Сподівався, що прийде підкріплення і росіян видворять з Маріуполя
Коли отримав зброю, ловив диверсантів в місті, а згодом пішов у бій. Намагався з іншими військовими зупинити рух колон ворога з боку Криму.
«Коли почалися бої, в мене була надія, що (росіянам) не вдасться взяти Маріуполь. Дивився на карту, думав, як все непогано буде, прийдуть додаткові резерви, посилять нас, буде якийсь коридор, який зможе підвозити нам боєприпаси».
Нажаль, очікування воїна не виправдалися. І росіяни увійшли в місто, група військових, з якими був Геннадій, потрапила під обстріл. Загинули усі окрім нього. Боєць пробрався в найближчу приватну садибу, замінив одяг на цивільний та попрямував в один з підвалів багатоповерхівки. Там, перебував поруч з іншими жителями Маріуполя. Після обстрілу почував себе вкрай погано, тому кілька днів лежав в кутку сховища.
Як тільки стало легше, чоловік, що був з ним у підвалі, попросив допомогти перенести родину з розбитої квартири до підвалу. Геннадій допоміг. А потім той же чоловік здав його російським військовим.
«Через вулицю йшов зустрічний бій. І треба було через ту вулицю пройти (до квартири, де була жінка з дітьми), і через вулицю повернутися назад. Лежали по вулиці мертві люди – військові, цивільні. І ми на четвереньках перебігали…»
Здали в полон окупанта цивільні маріупольці
Після порятунку родини, Геннадій пішов в куток підвалу перевдягнутися, а на його тілі чоловік побачив татуювання.
«Я виходжу сходами, підіймаю голову і бачу дуло автомата. Дивлюсь, а це російський військовий в зеленій формі. Я виходжу, і тут він (чоловік, родину якого рятував) стоїть. Російський питає: «Це він?» – Той каже: «Оцей». Ті, хто досить добре допомагав російським військовим, отримували добро грабувати все, що їм заманеться».
Впродовж місяця з кінця березня до кінця квітня 2022 року Геннадій терпів побиття та знущання в полоні. Полонених тримали спочатку в одному з маріупольських підвалів, довгий час його тримали прив’язаним руками до опори. На очах військового помирали інші полонені. А потім тих, хто вижив, росіяни помістили в двоповерховій будівлі. Одного дня, коли Геннадій зрозумів, що приречений на важку смерть в руках ворога, він наважився на втечу.
«Це була кімната, де мене тримали, допитували. Виявилась нагода, коли прийшов якийсь наказ, що вони всі повинні були зібратися, і іти штурмувати завод (Азовсталь), зі мною лишались якісь охоронці, яких вони вважали слабкими, щоб штурмувати. Зібрав залишки сил, посидів, подумав, що яка мене може чекати участь, якщо я залишусь… якщо побіжу вб’ють, а не побіжу, ось так в полоні помру від чогось».
Геннадій вдарив російського воєнного, який його охороняв, і виліз через вікно. Втеча вдалася. Проте бігти було нікуди – бо наближатися до підвалів житлових будинків було небезпечно – незнайомця могли здати знову росіянам.
«Коли біг, якась жінка побачила і почала кричати: «Это он, это он на подвале сидел». Я думав, що якимсь чином можна потрапити на «Азовсталь», бо ж поки був в полоні, чув як там наші росіян прикурюють… Сказати, що ви молодці, я хочу з вами».
Вже згодом Геннадій побачив, що дороги на підприємство немає, навколо в місті росіяни, а він сам в небезпеці. Він пробрався в приватний сектор, знайшов хату з погребом і там провів 9 місяців аж поки зміг визволитися з окупованого міста.
Їжі не мав, тому був вимушений вбивати та їсти собак
Раз на день Геннадій з’їдав шматок м’яса, яке смажив у сховку під землею – навіть вийти на вулицю та розпалювати вогнище не міг, бо дим могли побачити окупанти. Через довгі місяці знайшов знайомого маріупольця, який дав телефон та надіслав звістку в соцмережі, що живий. Побачив, що багато знайомих вже з ним попрощалися та вважали, що Геннадія більше немає серед живих. У соцмережах писали гарні спогади як про померлого.
Світлина з окупованого Маріуполя, яку чоловік надіслав в соцмережі, щоб знайомі повірили, що це він пише з окупації, а не шахраї.
І лише через 3 місяці йому допомогли вибратися з окупованого міста. Каже, виходив з міста 3 дні, під контролем інших українців. Потім попрямував до столиці.
До Києва Геннадій добрався без документів та майна
Жодна допомога від держави йому не передбачалася. Знайомий військовий зняв для нього квартиру та надав першу допомогу.
«Я був в статусі зниклого безвісти, документи, які заповнював (в Маріуполі) зникли. Пройшов контроль на поліграфі – бо контроль на колаборантів суворий. Але бюрократична складова така, що тим, кому потрібно, ти не докажеш».
Зараз завдяки допомозі доброчинців морський піхотинець пройшов перші тижні реабілітації – зробив медичне обстеження та отримав частково лікування.
«Як тільки приїхав до Києва я декілька днів сидів і втикав. Спав по 3 години на добу. Їжа вся смакує, тільки свинину, баранину не можу їсти»
Як тільки відчув сили – пішов працювати разом з бійцями «Азову» військовим тренером на полігоні під Києвом. Вчить стріляти цивільних, які хочуть бути готовими до оборони краю.
Раніше “ВК” розповідав, маріупольський екоактивіст і депутат Маріупольської міськради Максим Бородін у травні 2022 року розповідав, що увесь Маріуполь вкритий трупами і смердить. У місті було багато мародерства та висока загроза інфекційних хвороб.