Хороші новини – без нас нічого ніде не відбувається, ми не пропускаємо нічого веселого. Життя насправді завмерло, і усвідомлення цього тільки зараз починає приходити до нас у всій своїй масштабності.
Погані новини – без нас нічого ніде не відбувається. Вся маса величезного міста завмерла, всі його м’язи атрофувались, а поодинокі люди радше нагадують спазми.
Так може здаватись, бо в стресових моментах (а зараз наше життя – один великий стресовий момент) ми починаємо мислити чорним або білим. Це не залежить від того, чи ми оптимісти, як Аваков :), чи песимісти. Просто чи могли ми коли-небудь подумати, що люди, які стоять на автобусній зупинці будуть здаватися нам якимись обраними або… Ну, не такими, як ми?
30 день карантину – це звучить майже вже як рубікон, хочеться вірити, що принаймі половину ми вже здолали.
Треба просто пожити і почекати. Життя, можливо, ніколи не буде таким, як до того, але воно обов’язково знову буде рухливим…
… і ніжним, як цей привітний і веселий песик…
