Парковий міст
Один щирий поцілунок на мосту – і закохані пам’ятатимуть одне одного все життя. Якщо візьмуться за руки й пройдуть ним, то вже ніщо не зможе їх розлучити.
Кажуть, це місце реально допомагає у любовних справах. На ньому пари обмінюються романтичними обітницями, а на знак їх міцності замикають на ажурних перилах замки.
За більш ніж сто років функціонування Парковий міст отримав не лише статус пам’ятки архітектури, а й славу місця, що має неабияку любовно-магічну силу. За що й називають його Мостом закоханих або Мостом поцілунків.
Не готові обіцяти вічну вірність – не біда. Врешті, це ж не РАЦС, а лише затишна, красива локація, розташована між Міським садом та Хрещатим парком.
Колись це був єдиний шлях, що з’єднував дніпровські схили з центром міста. Й тоді, й зараз це ідеальне місце для неквапливої прогулянки.
Закоханих пар місток бачить чимало, й давно ніхто не звертає увагу на тих, хто ніжно горнеться до своєї половинки, захоплено милуючись краєвидами. А вони, дійсно, заворожують. Дивишся в один бік – мерехтить вогнями центр Києва, в інший – лівобережна частина міста.
У вечірній час місток підсвічується, що створює особливу атмосферу.
У 2013 році біля входу в парк встановили пам’ятник, за яким прихована зворушлива історія.
Італієць Луїджі та українка Мокрина познайомилися у 1943 році в австрійському таборі для військовополонених. Після закінчення війни закохані були змушені розлучитися: дівчину повернули до СРСР, куди іноземний громадянин Луїджі потрапити не міг. Врешті вони все-таки зустрілися, але лише через 65 років.
Італієць розшукав свою кохану через телепрограму “Чекай на мене”.
Скульптурний Луїджі біля Паркового мосту лагідно обіймає Мокрину – таким був момент їхньої зустрічі після більше ніж півстоліття розлуки.
Колесо огляду
Бажання освідчитися у коханні визріло, але момент здається настільки хвилюючим, що від однієї думки про нього земля тікає з-під ніг? То й не тримайтеся за неї. Піднявшись високо над містом, надихнувшись його вечірніми вогнями та відчуттям свободи, все вийде якнайкраще.
Колесо огляду на Контрактовій площі – найновіше з п’яти київських.
Його встановили у 2017 році. (Правда, до того воно розважало парижан.) Кабінки засклені та затишні.
З висоти 43 метрів трохи видно набережну Дніпра, Труханів острів, Пішохідний і Подільсько-Воскресенський мости та дахи Подолу. Єдиний мінус – на освідчення у коханні та поцілунки є лише 7 хвилин. Йти на друге коло бажання виникне навряд чи – одне коштує 100 гривень.
Кокорєвські альтанки
У Києві їх дві, й вони мають цікаву історію. Вишукані ажурні альтанки названо на честь російського підприємця і мецената Василя Кокорєва.
Відпочиваючи у Києві у 1859 році, він був зачарований місцевими пейзажами. Бізнесмен загорівся ідеєю облаштувати на Андріївському пагорбі садок та павільйон для відпочинку. Він передав місту гроші під цей проект, але за нього взялися аж через 30 років, лише у 1896-му.
За однією з версій, ніяк не могли відшукати вільну ділянку у цьому районі. Прикро, але інвестор не дожив до втілення своєї мрії.
Втім за цей час на гроші Кокорєва у банку набігли чималі проценти. Суми вистачило на дві альтанки. Тепер одна розташована на Андріївському узвозі (за Андріївською церквою), друга – на Володимирській гірці.
До неї ведуть доріжки від нижньої і верхньої станцій фунікулера. З обох відкриваються чудові панорами на Дніпро. Особливо красиво тут ввечері, коли вогні Києва відбиваються у водах Дніпра. Можна годинами сидіти у альтанці, міцно притулившись до коханої людини, і милуватися краєвидами.
“Закохані ліхтарі”
Довго сидіти взимку на лавочці, нехай і в самому центрі столиці – задоволення так собі.
Навіть якщо це лавочка, на якій знайшли собі місце закохані ліхтарі, делікатно залишивши біля себе вільне місце для ще однієї пари. А от для призначення побачення локація дуже вдала. І розташована – не загубишся.
Ліхтарі обіймаються на лавці на Майдані Незалежності поблизу скляного купола. І виглядає композиція сучасно і мило. І символізм прозорий – скульптура присвячена почуттю, яке не згасає.
Автор скульптурної композиції – художник-коваль Володимир Білоконь. Композиція “Наїв” більше відома як “Закохані табуретки” – теж його дітище. Два невеличкі стільці ніжно обіймаються, вмостившись на мініатюрній лавці у Пасажі.
Якщо вже відвідали ліхтарі, то можна навідатися й до другої закоханої пари.
Кохання, немов Всесвіт. Кохання, як ріка
Неосяжне й мінливе, але таке прекрасне у миті єднання двох закоханих людей. Шукати романтичне натхнення у скульптурах можна й за іншим маршрутом.
Орієнтир – роботи Олександра Лідаговського. Це композиція “Кохання-Всесвіт” у парку Шевченка. Два силуети – жіночий і чоловічий, які ніжно обіймають одне одного. Що може бути простіше.
Та чи не на єднанні цих двох начал ґрунтується гармонія Всесвіту? У вечірню пору скульптура підсвічується і виглядає дуже ніжно. Здається, ніби самі фігури закоханих випромінюють світло.
У парку можна зігрітися обіймами і біля скульптури “Кохання-Всесвіт”, і гарячою кавою з розташованих тут яток.
Є на Хрещатику ще й “Ріка-Кохання”. Фігури чоловіка й жінки з таких же дзеркальних пластин пильно вдивляються одна в одну. За задумом автора, річка відсилає нас до асоціації, що кохання – це динамічний стан, в якому все постійно змінюється, а разом з тим це ще й можливість пірнати з головою й розчинятися один в одному й у своєму почутті.
Парк Пуща-Водиця
Поїздка до парку на трамвайчику – ще та романтична прогулянка. Гуляти можна пішки, а можна пити гарячий чай у салоні трамвая-кафе.
КП “Київпастранс” пропонує декілька маршрутів для романтичних подорожей містом. І “Пуща-водиця” – лише одна з них.
Як повідомляють у компанії, зелено-жовтий трамвай до 1992 року був звичайним пасажирським, він ходив в районі ст. м.”Чернігівська”.
Пізніше його переобладнали і з 2007 року він працює як трамвай-кафе. У вагоні м’які сидіння, столики, мийка та гардероб. Діставшись до парку, можна гуляти пішки подалі від гомону міста.
Тут багато затишних усамітнених місць. Дорога до парку проходить крізь ліс, який взимку виглядає казково. Якщо завчасно запишетеся на екскурсію, то під час подорожі ще й послухаєте пов’язані з Києвом історії кохання відомих людей: композитора Ференца Ліста, письменників Костянтина Паустовського та Михайла Булгакова.
Пейзажна алея
Зустрівшись на оглядовому майданчику біля Історичного музею можна пройти схилами Старокиївської гори майже до самої Львівської площі.
Маршрут повторює обриси оборонного валу, який тут був колись. Нині ж це дуже атмосферне місце для прогулянок. З “пейзажки” відкриваються надзвичайно чарівні види міста. Кияни й гості міста стверджують, що це найліпший оглядовий маршрут у місті.
Скрізь забавні інсталяції й неймовірні скульптури – на перший погляд може здатися, що це місце для дітей. Але ж ні. Тут просто легко відчувати себе дитиною, навіть якщо тобі “далеко за…” Але ж і закохані часто поводяться, як діти.
Вважаєте, що Пейзажна алея не для кохання? Тоді що тут роблять яскраві закохані зебри?
Принаймні вони виглядають дуже щасливими. Крім них, тут мешкають персонажі з “Аліси у країні чудес”, “Маленького Принца”, “Майстра і Маргарити” та ін.
Пішки до Парижа
Територія, яку зараз займають вулиці Городецького, Заньковецької, Ольгінська, Станіславського і площа Франка, наприкінці 19-го століття належала професору медицини Київського університету Фрідріху Мерінгу.
На території цієї величезної садиби й утворився мальовничий квартальчик, який кияни прозвали Київським Парижем за дивовижно вишукану архітектуру зведених тут будівель.
Зокрема, готель “Континенталь” (зараз тут консерваторія), театр Соловцова (нині театр ім. Івана Франка), будинки Гінзбурга та барона Гессельбейна.
Колись тут був ще й кінний цирк “Гіппо-Палас”– єдиний двоповерховий цирк у Європі. До наших часів він не зберігся, тепер тут стоїть кінотеатр “Україна”.
У цьому ж “паризькому” кварталі був побудований перший у Києві будинок у стилі ранній модерн. Під назвою “Колиска духу” він вирізнявся з-поміж інших пишним оздобленням – численними квітковими орнаментами та зображеннями грецьких божеств на фасаді будинку.
За однією з версій, в декорі зашифровано давньогрецький міф про Зевса і Хроноса. Перечитуєте міф перед побаченням і йдете на Городецького,15 розшифровувати залишене архітектором Брадтманом послання – романтично-містичний настрій гарантовано.