Мій батько загинув на війні цієї осені. Я міг би просто списатися, але не хочу кидати людей, яким довіряю – захисник

Автор: Любава Лисичкіна
11:27 09.12.2023

У 20 років він вирішив взяти до рук зброю і захищати свій дім. За час повномасштабної війни “Їжак”,  боєць 243 окремого батальйону, отримав два поранення, але не втратив мотивацію боротися й надалі.

Мій батько загинув на війні цієї осені. Я міг би просто списатися, але не хочу кидати людей, яким довіряю – захисник
оренда квартири Київ

Про захисника розповіли у 241 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ.

Він пішов до лав армії, бо хотів захистити свою маму, свій дім, на який напали.  З 2016 року юнак допомагав знайомив військовим, шукав для них аптечки, амуніцію. А з початком повномасштабного вторгнення вирішив долучитися до війська.

 Коли “Їжак” прийшов до військкомату, його, як він розказує, послали на “за російським кораблем…”. Йому було 20 років, досвіду не мав, в армії не служив. Але простоявши 3 дні у черзі під Солом’янською РДА, де відбувався набір у Сили територіальної оборони ЗСУ, його зрештою взяли.

“Спочатку було дуже важко. Ми нічого не розуміли. Сиділи в підвалі, не знали, чи день зараз надворі, чи ніч. Усі на нервах. Почалися перші перестрілки, перші втрати. Це зараз смішно згадувати ті дні, коли порівнюю їх із бойовими під містом Бахмут. А тоді було страшно. У мене не було досвіду і не знав, чого очікувати далі…”, – говорить киянин.

А далі був перший заїзд на Бахмутський напрямок, і як говорить захисник, набагато важче було цього літа.  

“Ми виходили на позиції й нас накрили. Товаришу пробило легені. Він дихати не міг. А мені під коліно прилетів уламок. Я не міг розігнути ногу, але треба було швидко допомагати й виносити побратима. Час летить. Мені здається, що я надто повільно все роблю. Побратим задихається, блідне на очах, каже, щоб ми його покинули й рятувалися самі. А ти не хочеш йому причиняти ще більше болю, але розумієш, що це необхідно, аби врятувати життя. Морально це дуже складно”, – згадує “Їжак”.

Він говорить, що спочатку у багатьох була мотивація – захистити свій дім. А зараз можна жити в Києві й не звертати увагу на те, що десь війна. Дивно, що хтось каже військовим «Дякую!», а хтось відмовляє у безоплатному проїзді в громадському транспорті з посвідченням УБД. У “Їжака” були такі ситуації. 

” Ті, хто хотіли піти – вже давно пішли. І виходить, що зараз переселенці із Донецької області чомусь спокійно живуть у Києві, а люди із Києва воюють за Донбас. Іноді я думаю, що коли повернуся з війни, то навіть не знатиму, чим займатися, як заробляти, як вижити. Закінчив школу, вступив до університету, потім почалася епідемія корони, а далі – повномасштабна війна. І як я провів свою юність? Окрім знайомств із гарними людьми, нічого виходить і не здобув”, – додає воїн.

Його батько загинув на війні у вересні. Чимало людей питають тероборонівця, чому він списується:  

“А я не бачу сенсу. Чим менше людей у підрозділі, тим більше часу треба буде сидіти на позиціях. А люди втомлюються, отримують поранення, гинуть…Хто буде хлопців міняти, якщо не я? Не хочу підставляти людей, яким довіряю своє життя”.

До слова, внаслідок ворожої атаки на Київщині пошкоджені будинки.

Великий Київ у Google News

підписатися