Відео репортаж про те, як жителі Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Немішаєва їдуть електричками до Києва. Іноді це неприємно і навіть небезпечно. Переконаємося?
Це друга серія спецпроекту «Електричка. Какая разніца?». У першій частині ми розповідали про мешканців Троєщини. Дивіться відео Троєщина-2 – Почайна.
Отже…
Сумна дорога
О 18.13 на Київ-Пасажирському відносно небагато людей. Робочий день тільки закінчився. На електричку Київ-Коростень можна спокійно придбати квиток. Його вартість – як до Ірпеня, так і до Бучі – становить 11 гривень.
У вагонах ще достатньо вільних місць. П’яний безхатченко чіпляється до літніх жінок. У відповідь один з пасажирів вирішує, що може силою виволокти його у тамбур, що і робить під сміх та підбурливі вигуки оточуючих.
Далі все йде за звичною схемою для тих, хто кожен день добирається до своїх домівок електричками. Основне заняття пасажирів – смартфони, довгі розмови по телефону та їжа. Бажаючим почитати це все одно не вдасться – десь за півгодини у вагонах частково вимикають світло.
Вузлова станція, де заходить найбільше людей – це Святошин. Поручні для пасажирів не передбачені, тож триматись можна тільки за спинки крісел – якщо пощастить зайняти місце біля них. Вигляд вагонів як зовні, так і зсередини, стандартний для київських електричок: вони брудні, старі та обшарпані.
Зі станції Святошин до Ірпеня їхати 17 хвилин, до Бучі – 27 хвилин. Основна кількість пасажирів живе саме тут.
Які “пригоди” можуть чекати пасажирів на маршруті Святошин – Ірпінь – Буча – дивіться у нашому відео.
Що краще
Альтернативою сумних електричок є маршрутки. Але так добиратись дорожче і довше. Десятибальні затори переслідують не тільки центр столиці чи Троєщину, а й виїзд з міста. Тому тим, хто обирає такий вид транспорту важко запланувати точний час на дорогу.
Маршруток багато: до Академмістечка, Героїв Дніпра, Святошина та інших станцій метро, плюс ті, що їдуть через Бучу та Ірпінь проїздом. Пільговики можуть користуватись маршрутними таксі, проте час від часу виникають конфлікти з водіями.
Ще один варіант – їхати з попутниками. Авто можна «зловити» по дорозі, знайти в спеціальних групах в Viber чи Telegram.
Якщо в самих містах більшість мешканців пересувається пішки, на велосипедах, скейтах чи гіробордерах, то до Києва таким чином доїхати доволі проблематично.
Міста-сателіти Києва дуже швидко розвиваються. Тут набагато краща екологія, нові будинки, чисті вулиці. Інфраструктура міст постійно покращується. Не вирішується питання тільки з транспортом. Дорога до столиці в години пік – головний мінус життя в Ірпені чи Бучі.
Чи варто чекати покращення
Як зазначив у своєму інтерв’ю «Великому Києву» міський голова Бучі Анатолій Федорук, 43% населення міста працездатного віку щодня їздять до столиці. Вирішувати питання транспортної інфраструктури має, на думку чиновника, центральна влада. Наприклад, будівництво кільцевої дороги – це масштаб урядової програми, а не рівень муніципальної влади. При бажанні її можна побудувати за три роки, проте далі розмов справа поки не заходить.
З позитивного – міська влада Бучі уже замовила проект розширення дороги загальнодержавного значення, що проходить містом. Залишилось отримати на це фінансування.
Спекулюючи на темі, чиновники обіцяють різне. Наприклад, рік тому заступник голови КМДА Микола Поворозник розповів ЗМІ про плани побудувати метро до Ірпеня. Таку заяву сприйняли більше як жарт, адже досі навіть не починалось будівництво метро на Троєщину. Крім того, сам проект коштує мільярди, а весь об’єм населення міста складає близько 100 тисяч. На тій же Троєщині, для порівняння, живе близько півмільйона осіб.
Міський голова Бучі Анатолій Федорук визнає, що незважаючи на збільшення населення в передмісті, кількість рухомого складу на залізничному сполученні навпаки, зменшується. Це ще більше поглиблює транспортний колапс в години пік. Федорук впевнений: «Приміське сполучення без підтримки держави не буде забезпечено. А реанімувати електрички можна зусиллями або приватного інвестора, або муніципальними гарантіями вкладень в приміську залізницю».
Чи зверне увагу держава на проблеми Києва та області? Якщо ви поширите наше відео – це відбудеться швидше!
Це уже друга частина нашого спецпроекту «Електричка. Какая разніца?». У першій частині ми розповідали про мешканців Троєщини, які кожен день змушені обирати між жахливими електричками та годинами в дорозі на правий берег.