Після Революції Гідності пройшло уже шість років. В ці дні, 18-20 лютого, українці вшановують пам’ять тих, хто загинув в ім’я честі, гідності та свободи. І аналізують, що ж змінилось в житті кожного учасника тих подій. Далі – мої власні висновки з Майдану
Кожну справу доводь до кінця
Після Майдану ми, як це було уже сотні разів в історії України, надто захопились перемогою. В результаті її використали політики та пристосуванці, які не мали таких «високих» цілей. Так наша боротьба стала зручною платформою для професійних шахраїв, які окупували владні кабінети.
На Майдані ми прагнули змін. За нову, сильну та самодостатню Україну віддали своє життя та здоров’я сотні людей. Проте, подарувавши свою перемогу старим політикам, так і не отримали очікуваних результатів.
Завжди аналізуй, хто керує
Для того, щоб потім не було розчарувань, не варто чекати закінчення протесту. Аналізувати, хто організовує та очолює процес, та як це в подальшому може бути використано, можна набагато раніше.
Чия сцена та які на ній виступають спікери, звідки береться охорона, хто висловлюється від імені всього протесту в медіа – всі ці речі не мають проходити без належної уваги. Це може допомогти запобігти деяким помилкам, та спонукати до дій. Якби під час Революції Гідності ми не делегували свої повноваження «лідерам Майдану», або вчасно поставили їх на місце – все могло би піти по іншому сценарію.
Не розслабляйся, поки живі вороги
Толерантність до ворогів – чи не найбільша біда нашого народу. Ми готові забути та вибачити всі злочини тим, хто програв. Нас охоплює співчуття та жалість, і як мінімум, ми лишаємо противників у спокої, ще гірше – починаємо самі їм допомагати.
За ці шість років можна було зрозуміти просту річ: до ворогів не може бути ніякого співчуття та толерантності. Адже вони завжди готуватимуть реванш та помсту. І на відміну від переможців з поганою пам’яттю, не просто готуються, а діють.
Добивайся покарання кожного винного
Політики, які роками грабували країну, будували корупційні схеми, пропагували «русский мир» – після перемоги Майдану лишились без покарання.
Спочатку вони ховались за кордоном, і боялись з’являтись у публічному просторі. Сьогодні ж вони мають свої медіа майданчики та постійно з’являються на ефірах. Наші вороги активно просувають ідеї, що перекреслюють здобутки революції та перевертають події шестирічної давнини з ніг на голову. А мали би сидіти у в’язниці.
Не йди, поки не отримаєш результат
Працівники «Беркуту», інших спецпідрозділів міліції, які вбивали громадян на Майдані сьогодні повертаються до України. У відкритих зверненнях до нинішнього керівництва держави вони наполягають на своїй амністії та покаранні майданівців. Їх підтримують політики, колишні соратники Януковича, маніпулюючи фактами та викривлюючи інформацію.
Згідно своїх посадових обов’язків правоохоронні органи мають захищати своїх громадян. Той захист під час подій на Майдані ми добре пам’ятаємо. Жорстокі побиття, вбивства неозброєних людей – все це робили саме працівники правоохоронних органів. Після революції у нас була можливість не дати їм уникнути покарання. Але більшість людей дозволила собі розслабитись та розійтись, не отримавши результату.
Не бійся сили
Цілком мирний протест на Майдані все одно переріс у силове протистояння. Тих, хто мав силу та готовий був її застосувати, називали провокаторами. Та коли довелось захищатись, вони вмить перетворились на героїв.
Сьогодні ці провокатори – це найкращі люди, яких я знаю. Учасники бойових дій, ветерани, добровольці. Які звільняли українські міста, тримали важливі позиції ціною таких зусиль, які притаманні тільки сильним. Це і ті, хто готовий відстояти свою позицію за будь-яких обставин і будь-якою ціною.
Сила заслуговує на повагу. Слабкість – ось чого варто уникати. Якщо ми не хочемо постійно терпіти поразки.
Забудь про байдужість та пацифізм
Майдан переміг, оскільки він став справою великої частини українського народу. У листопаді 2013 року кожен з нас займався власними справами. Події на Майдані змусили мене, як і багатьох інших українців, забути слово «байдуже». Де б ми були сьогодні, якби закрились у своєму маленькому світі? Де були би російські війська, якби частина з нас не встала на захист країни зі зброєю в руках, а частина – не вирішила їм допомагати?
Бути пацифістом в країні, де правоохоронці можуть безкарно калічити та вбивати, де сусід ніколи не змириться з нашою незалежністю, дуже небезпечно. “Якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни”. Це має запам’ятати кожен українець.
Є речі, важливіші за власні інтереси
Жити, керуючись тільки власними інтересами та вигодою – не цікаво і беззмістовно. Є речі, набагато важливіші за комфорт, достаток та задоволення побутових потреб. Протягом життя ми маємо еволюціонувати: боротись зі страхами та слабкостями, ставити собі високі цілі, розвиватись та вчитись, розширювати власні горизонти.
Крім цього, кожен з нас – це частина цілої нації. Від наших дій залежить її розвиток. Якщо лише невелика частина людей, хай дуже активних та наполегливих, буде приймати участь у житті України, наш розвиток буде дуже повільним. Майже непомітним.
Готуйся до всього
Чи могли ми подумати шість років тому, що спочатку доведеться битись на барикадах з міліцією, а потім – вести бойові дії з російськими військами? Лише зовсім невелика частина українців мала якусь мінімальну підготовку та була готова до силового протистояння.
Майдан показав нам, що потрібно бути готовим до всього. Світ мінливий та небезпечний, і ніхто не знає, які виклики чекатимуть на нас завтра. Знання та навички зайвими не будуть.
Шлях до змін – довгий та важкий
Справжня свобода нікому не давалась легко. А результати не з’являються миттєво. Шлях змін вимагає багато роботи, наполегливості та зусиль. Але кінцева мета варта того.