— А вам яке ім’я доньки назвати: те, яке в документах, чи те, яке ми невдовзі зареєструємо? – спочатку розгубилася Аліна Новоселецька. І звернулася за допомогою до свого білявого янголятка, – Скажи нам, як тебе звуть?
— Я – Мія! – крикнула в камеру телефону дівчинка, сповзаючи з маминих колін.
— Ну от, вона представляється так, як ми її в родині називаємо. Отже, вона вже точно Мія, – зітхає з полегшенням мати.
Кияни Руслан Фондера та Аліна Новоселецька лише нещодавно змогли забрати 3,5-річну Мію до своєї родини й поки що – під опіку. Це одна із форм сімейного виховання, коли дорослі беруть обов’язки з виховання та догляду за дитиною до 18 років. Мія зберігає статус дитини-сироти, але живе у сім’ї, де її люблять, а не в інтернаті.
Проте Руслан та Аліна хочуть більшого – усиновити Мію. Щоб вона офіційно стала їх рідною донькою. Тоді дівчинка матиме ті самі права, що й кровні діти. Через воєнні реалії боротьба родини за усиновлення дівчинки триває вже півтора року і щойно вийшла на фінішну пряму. З іншого боку, якби не війна, то Мія навряд би могла з’явитися в їхньому житті. Про всі перешкоди та радощі, через які проходить родина, нам розповіла мама Аліна.
— У нас в родині ніхто не думав про усиновлення, бо я маю ще двох доньок від попереднього шлюбу – 13-річну Софію та 10-річну Варю, а Руслан – сина, 10-річного Платона. У нас був повний комплект. Але після 24 лютого 2022 року я з доньками поїхали на захід України, в Яремче, а Руслан лишився і пішов у лави тероборони. Ми зупинилися у родичів і, коли прийшло усвідомлення того, що відбувається навколо, з’явилася потреба не сидіти без діла, а якось допомагати загальній справі: підсумки для аптечок шили, сітки маскувальні плели… Але невдовзі до Ворохти з Харкова евакуювали дітей з різних спеціалізованих закладів: інтернатів, дитбудинків. Розмістили їх в санаторії, але, коли ми туди приїхали, виявили, що персоналу прибуло критично мало, на місці фахівців теж не вистачало, бо це був дорослий санаторій, який, навіть, не встигли прогріти.
«Це вона мене обрала»
Аліна стала однією з активних волонтерок, яка допомагала персоналу навести лад для дітей, діставала все необхідне, наприклад, постільну білизну, іграшки тощо. Щоб доглядати за усіма дітьми, бракувало рук, і персонал почав допускати волонтерів до дітей. Невдовзі Аліна вперше побачила Мію. А далі вона й сама не зауважила, як прив’язалася і полюбила дівчинку.
— Коли ми познайомилися, Мії ще не було і двох років. Я розповідала про неї чоловікові майже щодня, але лише згодом зрозуміла, що це не я обрала дівчинку, а вона мене. Бо думала, що вона так до всіх йде на руки, тягнеться. А виявилося, що все навпаки: вона нікого до себе не підпускала, особливо чужих.
У той час Аліна з Русланом планували виїхати з дітьми до Канади, подалися на візу. Та поки вирішувалося питання з документами, Аліна ще більше прив’язалася до Мії.
— Врешті решт, коли ми отримали візу, то питання стало руба. І при тому це був кінець квітня 2022-го, загострення навколо Києва було дуже серйозне, йшлося про те, де взагалі нам жити, і я стала перед фактом безпеки для двох моїх доньок. Мію ми забрати не могли ніяк, бо вона була без статусу. Тобто, її батьки ще не були позбавлені батьківських прав. Та я хотіла подарувати їй на пам’ять щось особливе, що буде лежати в її особистій справі та що вона буде носити, як стане дорослою: щось на шию, кулон якийсь… І коли радилася, що краще купити, то з’ясувала, що Мія – не хрещена. Нам дозволили її похрестити, Руслан сам виявив бажання стати хрещеним батьком і приїхав до нас. Прощання з цією дворічною дитиною було неймовірно емоційним, я пояснила їй, що маю поїхати, а вона просто взяла моє обличчя в ручки та поцілувала в чоло. Тобто, благословила. Я розривалася, ревіла всю ніч перед поїздкою. Та, врешті решт, ми таки поїхали.
Здавалося б, попрощалися і роз’їхалися на тисячі кілометрів… Але відстань тільки зміцнила бажання жінки повернутися і бути разом з дитиною.
— Коли ми поїхали, а Руслан звільнився з ТРО, він почав стабільно їздити до Ворохти з Києва, провідувати цих переміщених дітей, привозив їм з друзями допомогу. Чоловік записував мені відео з Мією. Коли я їх дивилася, то моє серце просто розривалося, і я розуміла, що не хочу і не можу втратити її назавжди. Ми з чоловіком зрозуміли, що маємо забрати цю дівчинку до себе. Восени з’явилася інформація, що документи на всиновлення можна подати через ДІЮ. Та ми застрягли на медогляді, який можна було пройти тільки в Україні. Тому у лютому 2023-го ми повернулися з Канади.
Боротьба за Мію
Аліна з Русланом вирішили боротися за шанс усиновити саме цю дитину. Спершу потрібно було домогтися того, щоб суд таки позбавив батьківських прав рідних батьків дівчинки, які залишили її в закладі, щойно маля народилося.
Сім місяців пройшло з того часу, як у нас прийняли документи, й до того дня, як ми її забрали до себе. І особисто для мене це були сім місяців пекла. Справа Мії висіла в суді вже довгий час, бо справи з Харкова передали до Полтави. Ми намагалися зрушити справу з місця у Полтаві, але там нам оголосили, що, оскільки на Харківщині стало спокійніше, то всі справи передаватимуться назад. Справа їздила туди-сюди чотири рази!
Водночас ми з чоловіком проходили навчання на курсах для усиновлювачів, яке тривало два місяці. При цьому місцеві чиновники нас не бачили майбутніми усиновлювачами Мії. Нас звинувачували в незаконному доступі до дитини та в тому, що ми нібито її спеціально похрестили, щоб набути більше права на усиновлення.
Але коли ми її хрестили, то навіть не підозрювали, що це дає нам більше прав на прийняття дитини до родини. Ми взагалі тоді збиралися їхати до Канади! Це тепер я вже знаю, що відповідно до Постанови Кабміну № 866 (від 24 вересня 2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини» – Авт.) під час дії на території України надзвичайного або воєнного стану ми, як хрещені батьки, маємо більше прав взяти цю дитину до родини, ніж інші кандидати.
Та врешті решт, Аліна з Русланом добилися того, щоб справу розглянули. Дочекалися рішення виконкому про передачу Мії під опіку і змогли забрати її до себе додому.
Згодом пара зібрала усі необхідні документи та усиновлення. Служба у справах дітей виступила на боці реальних інтересів дитини та прийняла документи. Далі потрібно буде знову звертатися до суду, бо тільки там можуть винести рішення про всиновлення дитини. Тільки після цього Мія стане законною донькою Аліни та Руслани. А вони з опікунів перетворяться на батьків дівчинки.
«Знаю, що з нею робити, бо сама Овен»
Мія повністю змінила життя родини та, перш за все, Аліни.
До її появи в моєму житті я працювала юристом у великій девелоперській компанії. В Канаді я влаштувалася завдяки доброму знанню англійської мови в один з університетів, у відділ оцінювання студентів з особливими освітніми потребами. Тобто, зіштовхнувшись з дітьми як волонтер, я вирішила, що хочу працювати в цьому напрямі. Тому, коли повернулася до України, то вже цілеспрямовано влаштувалася до Благодійної організації «Благодійний фонд “Клуб Добродіїв”, який займається допомогою саме дітям. І тепер я не юрист, а проєктний менеджер, працюю над проєктом соціоемоційної підтримки підлітків. Також консультую майбутніх усиновителів, які до мене звертаються, готую до того, через що їм доведеться пройти.
Поки ми спілкуємося з Аліною, навколо неї юрбляться її дівчатка. Вони весь час вимагають від неї уваги, наполягаючи подивитися на якісь поробки, які щойно змайстрували, подивитися, як вони граються, погодувати тощо. Мати каже, що старші дівчатка прийняли до родини наймолодшу сестричку теж задовго до її фізичної появи в домі.
— Вони її обожнюють. Особливо я не чекала цього від Варі, яка була наймолодшою і могла поводитися егоїстично. Вона тепер так опікується Мією, що аж пищить. От сьогодні у нас Варя прихворіла, і їй заборонено цілувати Мію. Старша допомагала мені з племінницею доглядати, та й до закладу я її з собою брала, вона теж допомагала…
— А я?! Я теж! – в цей же момент вклинюється в розмову Варя, вовтузячись на підлозі з Мією.
— А ти просто їздила до діток гратися, – посміхається мати. І продовжує розповідь. – З появою Мії наш побут сильно не змінився. Тільки тепер ми прибираємо з усіх поверхонь все, що може становити небезпеку: гострі предмети, ліки, щось гаряче, лаки для нігтів тощо. В принципі, у побуті майже нічого не змінилося, бо у нас частенько гостюють мої дві племінниці (меншій 4 роки), тому у нас все відрегульовано під присутність маленької дитини.
Досить часто прийомним батькам буває складно сформувати прив’язаність з дітьми, які кілька років прожили в дитячому закладі. З Мією ж все навпаки: дівчинка боїться, щоб її родина нікуди не поділася.
– Одна рука у мене тепер переважно завжди зайнята, якщо Мія поруч. Вдома ще більш-менш, але на вулиці – вона не відпускає мене ні на мить. Ще на курсах нам розповідали, що коли дитина з’являється в домі, то наступає період «медового місяця», коли всі себе хочуть показати з найкращого боку. А потім його змінює «бешкетний період», коли назовні вилізають найгірші риси. Так от ми «солодкий період» пережили, ще поки бачилися у закладі. А «бешкетний» наступив саме тепер, вона кричить, вередує.
В цей час Мія підходить до мами, і, ніби підтверджуючи її слова, кричить:
— Їсти! Їсти! Їїїс-ти…
Цей заклик вона час від часу повторює аж до самого кінця інтерв’ю.
— Мія – вимоглива і дуже наполеглива, – посміхається Аліна. – Справжній Овен. Я виграю чому? Бо я – Овен і Варя – теж. І Мія дуже, дуже схожа на неї. Тому я вже просто знаю нюанси, як краще себе поводити у тій чи іншій ситуації.
Наостанок прошу Аліну як фахівця, який тепер працює в «дитячій сфері», та як людину, що проходить через випробування з дитиною особисто, дати кілька порад тим, хто також хотів би усиновити.
— По-перше, хочу сказати, що це не так страшно. Весь страх навʼязаний стереотипами. По-друге, раджу рухатися за покликом серця. Ваша дитина вас дочекається. По-третє, якщо вирішили стати на шлях усиновлення, то варто бути готовим, що система вас може випробовувати на кожному кроці. Тому, тримайтеся головної мети та не повертайте назад!
Автор: Костянтин Катишев
Матеріал підготовлений в рамках проєкту ЮНІСЕФ в Україні «Турботливі родини для 1000 дітей», що втілює Громадська спілка «Українська мережа за права дитини».