Вімблдон завжди був для тенісистів одним із найскладніших турнірів Великого шлему. На цю перемогу радянські тенісисти очікували багато років. І ось у 1991-му – в останній рік існування Радянського Союзу – львів’янці Ларисі Савченко та білорусці Наталі Звєрєвой вперше для радянського тенісу вдалося завоювати вімблдонський трофей. Тоді спортсменки здолали фаворитів турніру Джіджі Фернандес і Яну Новотну – 6:4, 3:6, 8:6.
«Великий Київ» зустрівся з Ларисою Савченко у стінах Міжнародної тенісної академії у Пущі-Водиці, де вона вже 5 років працює головним тренером та тренує юних тенісистів, на яких Україна покладає великі надії.
Щоденний графік пані Лариси розписаний буквально похвилинно. Ми знайшли «вікно» між тренуваннями, щоб поговорити про підготовку і загалом перспективи українських тенісистів на міжнародній арені.
TENNIS FRENCH OPEN 1989 ROLAND GARROS, PARIS – Larisa Savchenko (re.) und Natasha Zvereva (2.v.re., beide UDSSR) gewinnen das Damen-Doppel der French Open 1989 gegen Steffi Graf (GER, 2.v.li.) und Gabriela Sabatini (ARG) – Tennis French Open Roland Garros 1989
– Під час конкурсів краси, у фігурному катанні, балеті та й взагалі у конкурентних середовищах нерідко зустрічаються люди, здатні насолити своїм конкурентам – утнути щось таке, щоб вивести супротивника зі строю. У вас були такі випадки? Який це вигляд має у великому тенісі?
Є різні хитрощі. Наприклад, недоречні та провокативні вигуки на корті або свідоме затягування часу. Дякувати Богові, я не пригадую історії, щоб з кимось влаштовувала розбірки. Хоча зустрічала це навіть у дитячому тенісі.
Аби зробити одного високопрофесійного спортсмена, потрібні роки”
– Ви можете назвати зараз кілька прізвищ українських молодих тенісистів, хто може у майбутньому здобувати серйозні перемоги для України?
У мене є думки з цього приводу, але я не буду називати прізвищ. Спортсмени дуже ревниво до цього ставляться. Навіть, коли я на корті з кимось більше говорила чи була поряд.
– Скількох спортсменів одночасно ви тренуєте?
Деколи буває 15, деколи 10, а коли більшість роз’їжджається – тоді 8. Крім мене, працюють ще чотири тренери і плюс тренери: з СФП, ОФП, розтяжки, плавання, єдиноборств.
– Не кожен хороший спортсмен стає гарним тренером, і навпаки: не кожен успішний тренер був хорошим спортсменом. Ви пам’ятаєте той момент, коли вирішили спробувати себе в ролі тренера?
Так. Я тоді закінчила грати, сиділа вдома, перевезла маму зі Львова до Риги. І раптом зрозуміла, що я, певно, навіжена, але не можу без корту.
У той час мені почали телефонувати самі гравці й просити допомогти їм. Зрештою я погодилася і взяла команду. Почала її тренувати. Так сталося, що одній спортсменці допомогла, потім іншій, а потім мене запросили в команду чемпіонату світу. Ось так з 2001 року розпочалося моє тренерське життя. Певно, я ненормальна, але дуже кайфую від своєї роботи.
– Як би Ви схарактеризували нинішню позицію України у великому спорті? Який вигляд ми маємо збоку?
Багато хороших гравців. Хоча у чоловічому великому тенісі – є нюанси. Немає пласта спортсменів 16–18 років. А от тенісисток багато – хтось у топах, хтось у сотні.
– З Україною рахуються у великому тенісі?
Звісно. Там 5–6 наших тенісисток. Хоча все постійно змінюється, але сильні гравці завжди були в таких тенісних країнах, як США, Іспанія, Росія, Франція. Україна теж належить до тенісних країн. У нас завжди було багато гравців.
З талановитими дітьми інша історія – там у їхніх батьків на радощах нерідко їде дах”
– Які перспективи України у великому тенісі? Ви поділяєте позицію, що відсутня належна селекція у регіонах через брак спортивних секцій? Чи причини у чомусь іншому?
Насправді в Україні небагато кортів, але вони є. У кожному великому місті точно. Кращої чи гіршої якості, але вони є. Наприклад, на базі нашої Міжнародної тенісної академії відбувається дуже багато загальноукраїнських дитячих тенісних турнірів. Я на власні очі бачу, як багато людей приїздить із різних регіонів України.
Інше питання – наявність хороших тренерів. Якщо є хороший тренер, то він матиме результат на будь-якому корті. Як я кажу: «Дайте мені лиш корт, а все інше ми надолужимо». Все своє життя я працювала на результат – і коли грала, і коли стала тренером. Потрібно відразу визначитися – це професійний спорт чи просто спортивна секція.
Якщо ж ми говоримо про націленість на результат у професійному спорті – це інша історія. Крім тренера, у тенісі дуже важливою зараз є матеріальна складова. Не всі батьки можуть дозволити цей вид спорту для власної дитини. Професійний спорт – це і якісний спортивний інвентар, форма та поїздки на міжнародні змагання.
– У Міжнародній тенісній академії, певно, тренується багато юних киян, адже корти розміщено буквально за кілька кілометрів від столиці. Чи тренуються у вас діти з інших регіонів або з малозабезпечених родин? Запитую про малозабезпечених, адже ви теж щойно підтвердили, що займатися тенісом – дорого.
У нас займаються різні дітки. Ми знаходимо спонсора, якщо виявляємо дитину із сильними потенціалом. Ігор Віталійович Кононенко (засновник Міжнародної тенісної академії – ред.) серйозно переймається дитячим тенісом і завжди готовий допомогти талановитим дітям. Вважаю, що кожен випадок – це окрема історія, адже діти до 12–13 років – це один потенціал, а після цього віку – зовсім інший.
Батьки часто вважають своїх дітей геніальними, знаходять мене і просять оцінити дитину. Інколи доводиться відповідати, що я не Папа Римський. Я теж малюю, але ж це не означає, що я художниця. Тут дуже тонка межа. Коли ми бачимо, що потрібна допомога, ми завжди допомагаємо і ракетками, й іншим інвентарем. Хоча з талановитими дітьми інша історія – там у їхніх батьків на радощах нерідко їде дах. Ми зараз до цього ставимося з обережністю.
– Фігурним катанням і балетом починають займатися ледь не з трьох-чотирьох років, з якого віку найоптимальніше починати вчитися грі у теніс?
У нас теж є така малеча. З ними працюють окремі тренери. Так приємно за ними спостерігати. Якщо серйозно говорити про великий теніс, то це з 12 років. Саме у цьому віці важливо, щоб тренер відпрацював з підопічним техніку і щоб у самої дитини була мотивація. А потім необхідно щонайменше рік спостерігати, тренувати, щоб зрозуміти можливості дитини.
– У Міжнародній тенісній академії тренуються тільки ті, хто планує займатися професійним спортом?
Ні, тут багато різних секцій та підрозділів: є дитячий теніс і академія, яка націлена на результат, є команда ProTeam, у якої сама назва “pro” свідчить, що і ставлення, і режим, і тренування – “pro”. Якщо ти потрапляєш сюди, то тут величезна складна робота. На базі академії є кампус для професійних спортсменів. В МТА тренуються французи, ізраїльтяни, латвійці, естонці, поляки і навіть китайці.
– Спостерігала за вашою вихованкою Дар’єю Снігур, яка успішно зайшла у кваліфікацію Australian Open на початку січня і потім вилетіла з неї. Як гадаєте, чому так сталося?
Перескочити через власну голову ніхто не може. Кожен обирає свій шлях. Я ніколи нікого не оцінюю. Вона вже доросла.
– Але зараз вона тренується у вас?
Я допомагаю їй. Своїм спортсменам я завжди кажу, що на корті – ваша зона відповідальності. Ми вам допомагаємо, підказуємо, але це ваші сльози, емоції, програші-виграші, тому ніколи не беруся оцінювати. Я не знаю всіх факторів, які могли вплинути на результат. Можливо, Дар’я не адаптувалася до спеки і їй стало зле. Багато факторів може бути. А взагалі у професійному спорті хтось серйозні перемоги отримує у 18, а хтось – у 25.
– Ви зараз живите на дві країни: тренуєте тенісистів у Києві, але родина проживає у Латвії. Хто запропонував переїхати працювати до України?
Були різні пропозиції – літала в США у щойно відкритий USTA-центр, попрацювала в Юрмалі та в Ризі. Потім знову полетіла до США на три дні і повернулася в Ригу, і раптом зателефонував з України Герман Федорович Беньямінов – це мій «тато» по життю, і каже: «Слухай, тут така історія: тебе збираються нагороджувати. Ти можеш приїхати до Києва?» Я, звісно, пообіцяла йому прилетіти. Обіцянку виконала, нагороду отримала, і знову за кілька днів дзвінок з Києва.
– З пропозицією працювати в Україні?
Так, і зараз я живу на дві країни. Коли все внутрішньо збігається, то мені все одно, куди мотатися. Коли приїхала в Київ, то ледь не знепритомніла від краси ( з усмішкою згадує – ред.), яку побачила в стінах Міжнародної тенісної академії (МТА). Все в одному місці – ні ти, ні гравець не витрачаєте час, ти економиш свій ресурс і повністю віддаєш його спортсменові. Так я опинилась в Україні.
Якщо немає терпіння, то йдіть десь вчіться, щоб воно з’явилося. Все-таки це робота з дітьми”.
– У Львові буваєте?
Так, там поховані мої тато і брат. Зрештою, я народилася у цьому місті. Знаєте, життя нас кидає-крутить у різні боки, а потім все одно приводить додому – на батьківщину.
– Скажіть, що б Ви побажали або від чого застерегли б, про що попередили б тих батьків, які збираються привести своїх дітей у великий професійний теніс? До чого потрібно бути готовим?
Усі говорять банальні речі: типу, головне, щоб було бажання чи щось у цьому дусі. Я треную вже багато років, і знаю, що успіх приходить непросто. Усі дороги мають зійтися: мудрий тренер, умови для тренування, адекватність тренерського складу.
– У вас двоє дітей. Хтось з них займається великим тенісом?
Вони вміють грати. Однак, зараз їхнє головне завдання – навчання. Крім тенісу, є ще багато цікавих і хороших професій. Мої діти так само живуть на дві країни – влітку прилітають до мене в Україну на канікули.
– Яка перемога у житті вам далася найтяжче?
Мої діти – головна перемога мого життя.
ДОВІДКА: Лариса Савченко
Заслужений майстер спорту України (1991), перша ракетка світу в парному розряді, чемпіонка «Ролан Гаррос» (1989) та Вімблдона (1991) у парному розряді, 13 ракетка в одиночному розряді. Шестикратна переможниця турнірів Великого Шолома. Виграла 67 титулів WTA (два – в одиночному розряді). Рекордсменка за кількістю проведених та виграних матчів у Кубку Федерації.