Юрій Долгорукий був засновником Москви, тому в столиці РФ його зображають як богатиря та могутнього воїна. Хоча насправді вчені виявили, що померлий страждав на остеохондроз, дегенеративно-дистрофічні зміни суглобів завдавали йому болю під час руху. Тому князь навряд міг гарцювати на коні під час військових походів, принаймні в останні роки життя.
Після смерті Володимира Мономаха в 1125 році київський престол посів його старший син Мстислав. А Юрій на той час 17 років правив на північно-східних землях Київської Русі у Суздалі. Згодом у 1132 році Мстислав помер, і його місце на престолі посів інший син Мономаха Ізяслав. А 1149 року Долгорукий поєднався військом з половцями, пішов на брата, та посів Київ.
А за 2 роки до того Долгорукий здійснив рейдерську атаку на поселення, яке належало боярину, відомому як Кучка. Власника жорстоко вбили, його доньку насильно одружили з Андрієм Боголюбським, а Кучки перейменували на Москву. Це сталося у 1147 році.
Читайте також: Київ від початків: за часів Володимира Великого в столиці було 400 церков, а тонку емаль та кольчуги продавали в Європу
Києвом Долгорукий правив не довго – 2 роки. Бо брати об’єдналися та вигнали його, повернувши місто Ізяславу. Згодом робив другу спробу відвоювати київський престол – але знову його погнали. Втретє здобув Київ у 1155 році, але ще через 2 роки 15 травня 1157 кияни його отруїли. Після смерті Юрія Києвом знову правив Ізяслав.
Російські псевдоісторики згодом намагалися переписати згадки про поховання Долгорукого в Києві, та казали, що то Іван Мазепа похований неподалік фортифікацій Лаври. Проте ця інформація не підтвердилася.
Літописці згадують під 1150 та 1158 роками Красний двір Юрія, розташований у Києві та заміський двір над Дніпром під назвою Рай. Його утотожнюють з територією городища на острові Муромець. Обидва двори у 1158 році пограбували кияни, які повстали проти місцевої влади.
Читайте також: Київ від початків. За часів Київської Русі місто було центром торговельних шляхів та зростало з податків від перемоги
Нагадаємо, “ВК” розповідав, що стіни Видубицького монастиря та Софії Київської зберегли написи, які розповідають, якою мовою говорили у столиці за часів Київської Русі – жителі Києва погано розуміли новгородців, але значно краще домовлялися з волинянами.