Київ першотравневий: пікнік без комуністів

11:15 01.05

Нині святкування 1 Травня багатьма сприймається як пережиток комуністичного минулого. А дарма! Політично-ідеологічного забарвлення воно набуло тимчасово, а от його приємна складова – відпочинок на природі з розвагами та щедрим столом – мають набагато давнішу історію. Де, як і коли кияни зустрічали першотравень, коли ще не знали про “солідарність трудящих”?

Київ першотравневий: пікнік без комуністів

З виставами та співом

У німецьких селах і зараз напередодні 1 травня встановлюють так звані травневі дерева – стовбур, прикрашений вгорі “короною” з стрічок та зеленого гілля. Ця традиція тягнеться ще від середньовічного святкування дня весни, квітів, родючості та кохання. Житло та власні капелюхи теж прикрашали зеленню та йшли на вуличне гуляння, яке гомоніло, як ярмарок: на вогні смажився кабанчик, дівчата співали пісень, а хлопці йшли у сусіднє село, щоб вкрасти чуже травневе дерево та отримати за нього викуп, який зазвичай брали пивом. Гуляли массово і гучно, з алкоголем і розмахом. 

Є версія, що й до наших країв традиція першотравневих святкувань прийшла звідти. Та навряд чи. Німецької общини у ХVІІ столітті у Києві ще не було, а от гулянки на природі у перші травневі дні практикували. Їх запровадила Києво-Могилянська колегія. 

У травні у студентів було три “рекреації”, як на латинський манер називали відпочинок від навчання. Вони припадали на 1, 15 та 30 травня. У ці дні “спудеї” разом з викладачами відправлялися на Шулявку, яка тоді ще була околицею міста. На березі Либеді у Шулявському гаю молодь читала вірші, виступав студентський хор, розігрувалися театралізовані дійства, сценарій до яких писали викладачі поезії. Така собі битва талантів, яку оцінювали поважні запрошені гості: професура, ректор та Київський митрополит.

Фото: Шулявка

Одні краєзнавці стверджують, що викладачі виконували на таких вечірках ще й роль наглядачів – щоб усе відбувалося без пияцтва та дівчат. Інші ж пишуть, що на травневі “рекреації” могли потрапити й сторонні люди, сплативши щось на кшталт благодійного внеску “на розвиток премудрості наукової”. І як стверджує український етнограф і фольклорист Олексій Воропай, за вхідний квиток годилися не лише кабан, бодня сала та коржики, а й діжки з слабоалкогольним медом та свіжим пивом. Хоча, можливо ця плата за вхідний квиток йшла виключно до столу викладачів та шанованих гостей.

Фото: retroua.com

Розгул замість премудрості 

Академія занепала, але її традиція травневого відпочинку у районі митрополитової дачі збереглася. Правда, не без суттєвих змін. Наприкінці ХVІІІ століття у Шулявський гай 1 травня виходить не лише студентство, а мало не все місто. Що саме відзначають – сказати важко. Схоже, весну. Та й за формою і змістом гулянка вже більше схожа на німецьку. 

Кияни тягли за собою на природу сковороди, каструлі та торби з харчами і напоями. Разом з відпочивальниками прибували і торговці, адже торгівля тут йшла дуже жваво. Ближче до вечера народ вимітає все: лимонад, соняшникове насіння, печиво, морозиво та водку з пивом.

Вдень свято виглядає цілком пристойно, але ближче до вечора замість музики все частіше лунав п’яний регіт, не дуже пристойні жарти, а подекуди й звуки скандалів та бійок. Свідки тих подій писали, що на ранок після таких гулянок під кущами спали напівоголені чоловіки й жінки, а поліцейські відділки були забиті очманілими від похмілля порушниками громадського порядку. Причому теж обох статей. Хто не витримав дозу та заснув на галявині, легко міг стати жертвою пограбування – злодії та шахраї під час цих гулянок легко знаходили собі здобич.

Відпочивальників не зупиняло те, що ці землі належали Софійському соборові. Ченцям же залишалося лише закривати очі, щоб не бачити тієї розпусти. Як писав дослідник київської старовини Анатолій Макаров, “київські першотравневі святкування відрізнялися незвичайним розгулом і чимось нагадували шалені язичницькі містерії. Денна половина свята проходила в рамках пристойності, але в сутінках починалася справжня Вальпургієва ніч”.

Це перше свято, що стало масовим, хоч і не було позначеним у церковному календарі. Люд так охоче виходив на спільне гуляння, що у сучасному вимірі його можна порівняти з Днем Києва.

Церква спробувала обдурити киян. У 1827 році київський митрополит Євгеній (Болховітінов) вирішив перенести день поминання св. великомученика Макарія з 19 січня на 1 травня, щоб припинити непристойні народні гуляння у парку. Та марно, народ у цей день все одно пішов не до церкви, а на маївку. 

Та серце боліло не лише у церковників, а й у біологів та садівників. Відпочивальники нещадно ламали гілля на деревах, рвали квіти, витоптували галявини, палили кострища де попало та залишали після себе купу сміття. Земля у дні народних гулянь була встеленою яєчними шкаралупами та обгортками від цукерок.

Під наглядом військових 

Церква ніяк не могла вплинути на цей розсадник розпусти, а губернатор не втручався, бо, кажуть, симпатизував таким гулянкам. Міській владі довелося шукати інший спосіб наведення порядку: землю разом з Шулявським гаєм забрали у комунальну власність з наступною передачею її у розпорядження Володимирського кадетського корпусу. Гай, змінивши назву на Кадетський, втратив і частину своїх “традицій”. Тут заборонили вештатися повіям та різного роду підозрілим елементам, а також палити вогнища. Навіть папіроси дозволили курити лише у спеціально відведених місцях.

Фото: retroua.com

Поведінка відпочивальників змінилася докорінно: у вихідні й свята доріжками гаю неквапливо прогулювалися родини з дітьми, а молоді киянки приходили сюди, щоб познайомитися з достойними кавалерами. У вихідні тут грав військовий оркестр, а пристойна публіка розважалася катанням на човнах на Либеді. У свята показували театралізовані дійства та проводили благодійні акції.  

Тепер на 1 травня у Кадетському гаю не заливаються горілкою з пивом, а культурно відпочивають на природі.

К. Коровін. Пікнік
Київ, 1968 рік, джерело: klikabol.com
Фото: wikipedia.org

“Марсельєза”: привіт і пока

Тут міг би й настати кінець маївкам, але у 1889 році паризький конгрес ІІ Інтернаціоналу ухвалив рішення про святкування 1 травня дня прав усіх робітників. Озвучувані лозунги не могли залишити трудяг байдужими: вони вимагали видавати зарплату виключно грошима, а не натуральними продуктами, а також 8-годинний робочий день та створення профспілкових організацій.

А як же пікнік? Люд все ще ходить компаніями на природу з кошиками наїдків, але тепер це якнайкращі умови, щоб у вузькому колі поділитися своїми політичними поглядами. 

У 1917 році кияни відкрито виходять на мітинг: “Марсельєза” звучить на тлі жовто-блакитних прапорів. За права трудящих мітингують на всіх площах міста, але тепер без смаженого кабанчика і пива.

Разом з тим з 1928 року 2 травня оголосили загальнодержавним вихідним днем, щоб офіційне не заважало особистому. 1 травня люди йшли на демонстрацію, а наступного дня святкували, як то було заведено ще до революції, – пікніком з друзями на природі. Для дачників 2 травня було чудовою можливістю посадити картоплю.

Традиція втрималася майже сотню років. Вихідними два перших травневих дні були й у найскрутніші періоди історії, зокрема й після Другої світової, коли ходити на пікніки було ніколи і ні з чим. Та у 2017 році другий вихідний скасували, пославшись на війну на сході України.

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...