Як розповів ветеран 72-ї окремої бригади імені Чорних запорожців киянин Іван Сорока, російська міна розірвалася за декілька кроків від нього.
Попереду йшов його побратим Юрій Новосад з Волині. Він взяв на себе основну частину уламків тієї клятої міни й відразу загинув. Іван вижив, бо йшов слідом за ним, але його сильно поранило, він втратив зір.
“Кому я потрібен — сліпий!” — це перше, що я сказав після поранення. Але відчай поступився оптимізму, коли до мене в госпіталь приїхала кохана Владислава — відчув, що я їй потрібен. Між нами тоді відбулась відверта розмова про те, чи лишимося разом. Я сказав їй: “Ти подумай, хочеш продовжувати стосунки чи ні”. Вона відповіла: “Викинь з голови ці думки”. Все це відбулося минулого року, а незабаром — 9 вересня — відбудеться наше з Владиславою весілля”, – говорить захисник.
Вони познайомилися по інтернету. Незабаром після того, як окупанти були змушені втекти з Київської, Чернігівської та Сумської областей, Іван на початку квітня минулого рокуз підозрою на запалення легень потрапив в госпіталь. Саме тоді по інтернету й познайомився з Владиславою.
Невдовзі повернувся у свій підрозділ, який перевели під Іванків (райцентр Київської області), і хломець мав можливість час від часу на день або на півдня приїздити додому в Київ. Це дало змогу зустрічатися з Владиславою. Відчув, що мені цікаво з нею спілкуватися і що закохався. Через декілька тижнів він запропонував коханій стати дружиною і вона погодилась.
“Незабаром мене відправили на Донбас. Потім (в серпні минулого року) було поранення. Тому з весіллям вийшла затримка. Але воно має відбутися вже скоро — заплановане на дев’яте вересня. Вже запросили свідка і дружку. На весілля приїдуть хлопці, разом з якими воював з першого дня повномасштабного вторгнення. Отримаємо з Владиславою “Свідоцтво про шлюб2, і переїдемо в орендовану квартиру, будемо жити окремо від батьків”, – розповідає Іван.
Івану 27 років. Тож він говорить, що є сенс і вищу освіту здобути, і отримати цікаву професію. Але конкретного плану поки що не має, бо минув лише рік після важкого поранення. Всі сили та час забирали лікування, проходження реабілітації.
“Тут слід сказати, що дехто з хлопців вважає, що після таких поранень, як зараз у мене, життя в певному сенсі закінчено. Але я зрозумів, що це не так. Життя стає навіть цікавішим: коли не бачиш, то малюєш в уяві оточуючих, обстановку довкола, події. І це цікаво. Буду працювати над цими навичками, щоб ділитися ними з хлопцями, які перестали бачити через поранення”, – додає Сорока.
До слова, Вища рада правосуддя відсторонила Тандира від судової діяльності.