Як ідеться, подруга приїхала до столиці, розповіла про свою роботу й запропонувала спробувати. У Катерини не було категорії, щоб водити важкі фури, але в Європі можна водити бусики до 3,5 тонн, категорія тоді не потрібна.
Саме подруга “засватала” киянку до першого роботодавця зі Щецина, в якого був невеличкий сімейний бізнес — п’ять авто. Він брав на роботу жінку без досвіду, надіслав запрошення, з ним Катерина відкрила свою першу трудову візу, без якої не можна працювати за кордоном. Добиралась тоді на роботу майже добу через ковідні обмеження та карантини.
Киянка навчилася водити в 33 роки, далі була активна автомобільна діяльність: подорожі, жіноче ралі. Багато дає досвід волонтерства, бо поїздки в зону АТО відрізняються від усього іншого.
Своєму першому бусику дала ім’я Варвара.
“У перші дні повномасштабного вторгнення дуже багато українців-водіїв залишали роботу та їхали додому. Я бачила це на власні очі. Тепер Польща бере водіїв з різних країн ледве не без досвіду. А що їм залишається? Як кажуть хлопці, “помідори самі себе не довезуть2. Дехто з українців залишився працювати тут. Комусь з них просто нема куди повертатися. Вони живуть у цих машинах”, – говорить Катерина.
Жінка планує й далі працювати в Європі. Тому в останній рік багато важко навчалася, щоб сісти за кермо TIRа.
До слова, півторасантиметровий уламок ворожого боєприпасу буквально застряг у серці захисника.