Останні три роки киянка тренується у Міжнародній тенісній академії (далі МТА – ред.). Тренувальна база підписала інвестиційний контракт з Дарією, зобов’язавшись фінансувати її тренування та виїзні турніри, а ще трохи пізніше з нею стала працювати експерша ракетка світу в парі, головний тренер МТА Лариса Савченко.
Ми зустрілися з Дарією в МТА прямо на корті після одного з її ранкових тренувань, адже вона тренується по 4–6 годин на добу. Вже у січні 2021 року Дарія спробує себе у Grand Slam в Австралії, де гратимуть топ-ракетки світу.
– У якому віці вперше взяла тенісну ракетку до рук?
Вперше тато привів мене на тенісний корт у 5 років. Почала займатися, але у дитсадку зламала руку і довелося відкласти тренування. Вдруге на тенісний корт прийшла займатися, коли виповнилося 7 років. Не пам’ятаю своїх вражень від тенісу у 5-річному віці, а от у 7 років мені дуже сподобався теніс.
– У перехідному віці (12–14 років) виникали внутрішні протести, коли не хотіла йти тренуватися?
Буває і зараз такий настрій один-два дні, але я все одно тренуюся. А в 12-14 років – це не те що протест, а радше усвідомлення, що життя професійного спортсмена дуже тяжке. Є падіння і є злети. Коли провальні матчі, то виникає запитання: чим ти займаєшся? У цей момент необхідні підтримка та правильні слова.
– Як себе стимулюєш знову брати в руку ракетку після поразок?
Мій стимул – це тато. Він завжди знаходить правильні слова, щоб підтримати, допомогти.
– Тато постійно присутній на твоїх тренуваннях, хоча відмовився зараз давати інтерв’ю, але встиг розповісти до цього, що навіть поза тенісним кортом ви разом займаєтесь спортом і навіть бігали по 6 км під час карантину, коли Тенісна академія не працювала, щоб ти не втратила форми. Також тато тебе всюди супроводжує і присутній на всіх турнірах.
Так, він привів мене в теніс. Він завжди поряд і займається зі мною. Я вважаю, що дуже важливо у житті підтримувати дитину, доки вона сама не скаже «стоп». Навіть зараз бувають ситуації, коли щось не виходить, а тато знаходить ці необхідні слова, щоб я продовжувала працювала над собою. Так було з перших днів моїх тренувань, і так є зараз.
– Свою першу серйозну перемогу пам’ятаєш?
Турнір (юнацький Вімблдон – ред.) минулого року в Британії виграла (усміхається – ред.). Ще у Києві один важливий турнір виграла, коли мені було 9 років. Я була першою ракеткою України, виграла чемпіонат України до 14-ти років, майстер спорту до 10-ти. Я зробила все, що можна було зробити на загальноукраїнському рівні.
– У тебе багато нагород? Ти їх рахувала?
Я не рахувала, але їх багато. Навіть спеціальну шафу під них купили. Найцінніша не в матеріальному, а в моральному плані – 2019 року в Лондоні. Це те, заради чого тренується кожна юніорка. Я грала тоді з дівчатами з Америки, Латвії, Великої Британії. До 14 років брала участь у чемпіонатах України з великого тенісу – виграла в одиночці і в міксті. У міксті було третє місце. Ще в парі виграла, і все. Зараз моя мета – міжнародна арена.
– Перемога в Лондоні була несподіваною чи все-таки ти відчувала в собі сили за неї поборотися?
Ми поїхали з татом туди, радше, на екскурсію. Я була внутрішньо неготова. Принаймні, я так тоді вважала. Мого тренера із Міжнародної тенісної академії Лариси Іванівни (Савченко – ред.) не було два місяці. Мене тренував спаринг. Думаю, що тоді я виграла більше завдяки своєму характеру. Я на жилах тягнула цю перемогу. Просто хотіла виграти і виграла.
– На такі чемпіонати складно потрапити?
Треба грати турніри меншої категорії. Набирати бали, добре себе проявляти, і тоді є шанси потрапити на чемпіонати Вімблдону.
– Ти відчуваєш під час гри енергетику суперника? Буває, що з кимось некомфортно грати навіть не тому, що він, можливо, досвідченіший чи сильніший, а з якихось інших причин?
Я б сказала, що буває некомфортно в плані гри, бо суперник не буде тобі підігравати і навпаки – намагатиметься створити максимально некомфортні умови. А щодо енергетики, то корт великий, і я її не відчуваю.
– Ми з нашою знімальною групою спостерігали за твоїм ранковим тренуванням. Навіть зі сторони видно, що відбувається велике навантаження на всі групи м’язів, а особливо на руки. Нам пояснили, що швидкість тенісного м’яча може досягати 200 км/год. У чому секрети твоєї спортивної підготовки чи це так корт тренує?
Це не тільки корт. Я займаюся у спортзалі і виконую вправи на різні групи м’язів, постійно роблю розтяжку, бо не дуже пластична від природи, а це важливо для гри у теніс. Є навіть тенісистки, які сідають на шпагат, але я без фанатизму – роблю розтяжку, щоб м’язи не забивалися.
– Як виглядає режим звичайного тренувального дня? О котрій ти прокидаєшся, скільки тривають тренування?
Прокидаюся о 6 ранку, снідаю і йду тренуватися. Мати стежить за моїм харчуванням та прийомом вітамінів. Вона науковець і мій дієтолог за сумісництвом. Тренування найчастіше розпочинаються о 8:00, а ще є масажі, розтяжки. Десь о 15:00 я звільняюсь.
– Для тенісистів так само важливі форми тіла, як і для фігуристів, гімнастів та балерин?
Я не сиджу на таких жорстких дієтах і ні в чому собі не відмовляю. Під якісь параметри я себе ніколи не підганяла. Якщо щось дуже хочу, то це з’їм, але все ж обмежую себе із солодощами та жирами.
– Чи відчувається під час тренувань, коли порушуєш режим?
Зазвичай я лягаю спати не пізніше 22:00, а інколи й 21:30. Це оптимальний час, щоб виспатися, відновитися і прокинутися бадьорою о 6-й ранку. Організм сам прокидається у такий час. От наприклад, днями була ожеледь. Ми їхали з тренування більше двох годин. Вечір змістився, і я наступного дня відчула, що не виспалася.
– Чим доводилося жертвувати заради професійного спорту? Наприклад, можливістю сходити з друзями до кінотеатру чи на пікнік?
Такі моменти бувають, але рідко. В певному сенсі мені пощастило, бо я не дуже комунікабельна, а тому маю не так багато справжніх друзів. Мені здається, що чим більше ти досягаєш, тим менше у тебе справжніх друзів. Коли ти на висоті – з тобою всі хочуть спілкуватися, але вони себе проявлять у той момент, коли у тебе виникнуть проблем чи спад професійної кар’єри. Я б сказала, що жертвувати доводиться відпочинком і часом, який можна проводити з родиною. Мені цього більше не вистачає.
– Твої друзі теж займаються спортом чи у спорті немає дружби?
Так, більшість з них так само пов’язані зі спортом.
– Досить лаконічно відповідаєш на запитання. Це тому, що спорт вимагає концентрації та економії енергії?
Я сама собою стримана (сміється – ред.).
– У школі знали, що ти займаєшся великим тенісом?
Ходила в Києві у Скандинавську гімназію з 3-го по 9-й клас. Всі знали, що я захоплююся тенісом, але не сприймали серйозно.
– Зараз ти здобуваєш вищу освіту в Україні. Як поєднуєш навчання в університеті та багатогодинні тренування?
Навчаюся в Інституті фізкультури на тренера з тенісу. Насправді хотіла колись вступати на юридичний, щоб стати адвокатом чи нотаріусом, але для цього треба вивчати закони, а також мати практику. Коли настав час обирати між спортом і юриспруденцією, я все-таки обрала Інститут фізкультури.
– На досить гарних умовах тобі пропонували переїхати жити до США і там отримувати освіту й далі тренуватися, але ти вирішила залишитися в Україні. Чому?
Це було наше спільне рішення з батьками. Ми вирішили, що я тренуюся на дуже хорошій спортивній базі і маю дуже хорошого тренера – Ларису Іванівну Савченко. Тобто мої умови в Україні нічим не гріші. Навіщо щось змінювати? Для мене важливо, щоб поряд були мої батьки, близькі люди і, зрештою, моє рідне ліжко. Хоча щодня я долаю 32 км туди-назад, щоб потрапити на тренування, адже наша родина мешкає у Харківському районі Києва, а база – у Пущі-Водиці, але це такі дрібниці насправді. Мій дідусь часто говорив татові, щоб він не мучив мене великим тенісом. Тато вірив і продовжував мною займатися. Тепер усі рідні радіють моїм перемогам і сильно підтримують.
– Яку останню книжку прочитала чи який фільм подивилася? На них вистачає часу?
Зараз я читаю «Граф Монте-Крісто» Олександра Дюма. Тато свого часу її прочитав два чи три рази й сказав, що дасть мені її почитати, коли доросту ментально до її сприйняття. От зараз я її читаю. Не скажу, що просто дається, але книжка цікава.
– У тебе лише один день на тиждень – повноцінний вихідний. Чим займаєшся у цей день?
Суто жіночими справами (сміється – ред.) . Наприклад, йду на манікюр або по магазинах у компанії мами. Ми з нею мало часу проводимо разом у будні.
– Як гадаєш, українські тенісисти мають потенціал? Ти спостерігаєш за суперниками?
В українок дуже хороший потенціал. От у хлопців – пробіл, хоча, можливо, хтось і вистрілить згодом. Загалом у чоловічому тенісі висока конкуренція, і туди дуже складно пробитися.
– Ти все-таки хочеш у майбутньому пов’язати своє життя із тенісом?
Так, це моя професія і можливість заробляти на життя.
– У Лондоні минулого року за перемогу у чемпіонаті були й грошові премії?
Ні, це юніорський чемпіонат. За нього нічого не платять. Це більше для спортивного портфоліо та репутації. Хороші гроші тенісисти заробляють під час перемог у Великих Шлемах. Їх може бути 4 на рік. От у цей період найкраще заробляють.
– Що потрібно, щоб туди потрапити?
Добре грати. Я потрапляю зараз у кваліфікацію в Австралію, де будуть грати всі топ-тенісисти світу. Це все відбуватиметься у січні наступного року. Потрібно пройти три кола. Вийти в головну сітку, і там вже можна грати далі.
– Які риси характеру в тобі сформував професійних спорт?
Я, мабуть, сама від народження із характером. Овен за гороскопом (сміється – ред.). Думаю, що тато таки не помилився, коли привів мене у великий спорт. Він із дитинства мене виховував не плакати, завжди боротися та йти до останнього. Сидіти за партою і писати – точно не моє. Все-таки більше люблю рух і динаміку. Інколи мені здається, що в характері маю багато чоловічих рис.
– Були вже такі моменти, коли складно було відновлювати фізичну форму чи прийняти свій програш?
Звісно, я беру близько до серця свої поразки. Мені тяжко їх приймати. Якраз у такі моменти добре, що зі мною всюди їздить тато. Він мене підтримує. Я подекуди емоційно реагую на програші.
– Ти давно тренуєшся у Міжнародній тенісній академії?
Мене сюди привів тато. Нам терміново потрібно було знайти нового тренера. Спочатку мене відправляли у дитячий кампус, але один із тренерів зрозумів, що я вже маю досить високі показники у спорті, і я почала займатися, а згодом до МТА прийшла працювати Лариса Іванівна.
Довідка ВК: Міжнародна тенісна академія (МТА) – багатофункціональний спортивний комплекс у Києві, що має у своєму розпорядженні три спортивних комплекси: спортивну базу у Пущі-Водиці, Тенісну Арену у Жулянах, а також Тенісний клуб у центрі Києва (Солом’янський район). Її було збудовано інвестиційним фондом «ВІК», власником якого є бізнесмен Ігор Кононенко.
МТА надає талановитим спортсменам гранти на навчання. Навчання тенісу в академії проводять українські та закордонні тренери, які мають спортивні досягнення та великий досвід підготовки тенісистів міжнародного рівня. Серед них – Лариса Савченко-Нейланд, яка має 73 титули WTA та ITF в одиночному та парному розрядах, її відомі вихованки: Анастасія Мискіна, Тетяна Панова та Світлана Кузнецова. Дарія Снігур стала другою українською чемпіонкою юніорського Вімблдонського турніру 2019 року. [Також отримала перемоги у турнірах ITF у Туреччині, Єгипті, Японії, Австралії].
– Ви відразу знайшли спільну мову із Ларисою Савченко? Певно, наставник має бути психологом і мотиватором, але інколи мусить проявляти жорсткість.
Ми з нею тренуємося останні три роки. Вона прийшла у МТА трохи пізніше за мене. Спочатку ми не спрацювалися. У мене непростий характер, і я все-таки, певно, не звикла так багато працювати (сміється).
Лариса Іванівна любить, щоб усі працювали. За цей час вона мене привчила до цього. Згодом ми навчилися чути одна одну. Вона мені деколи каже: «Даш, дивися, у мене теж колись були моменти. Працювати тренером дуже важко». Я дивлюся на Ларису Іванівну і на те, як у неї працює логіка. Якщо у мене так само добре буде працювати голова, то я, звісно, хотіла би бути тренером.
– Часто у спортсменів є свої талісмани та амулети, заряджені на перемогу. Принаймні, вони вірять у фарт. У тебе є такий талісман. Можливо, тенісний м’ячик, який приніс перемогу.
Ні, нічого подібного у мене немає. Я в це не сильно не вірю.
– З боку України чи, наприклад, мера Києва і професійного спортсмена Віталія Кличка є якась підтримка? Доводилося з ним спілкуватися?
Віталій Кличко колись мене нагороджував на одній із олімпіад. Якщо відверто, то мене не цікавить, чи викликає моя гра у когось інтерес. Найголовніше, що моя гра подобається тренеру та родині. Це – найголовніше. Я справді так вважаю.
– У фігурному катанні та гімнастиці пік спортивної кар’єри припадає на 14-18 років. У великому тенісі інші вікові рамки?
Можна професійно у теніс грати і після 30-ти. Я для себе встановила межу – до 30 років. Потім вже хочеться присвятити себе родині.
– Хтось залишився у великому спорті з тих, з ким ти тренувалася у 7-річному віці?
Ні, нікого не залишилося. Більше є тих, хто зі мною паралельно тренувався у 12–14 років.
– Якби у тебе була можливість зараз повернутися в минуле і зробити вибір – бути юристом чи професійним тенісистом. Що б з цього ти вибрала?
Теніс – це дуже тяжкий вид спорту. Я не рекомендую займатися ним тим, хто сумнівається у своїй наполегливості й трудоголізмі. Тут потрібно щодня у чомусь собі відмовляти і постійно пахати, а найголовніше – необхідна постійна підтримка інших.
Нагадаємо, генеральний директор Міжнародної тенісної академії Вадим Гуменюк вірить, що «золотий вік» для великого тенісу в Україні ще попереду, і держава має всі шанси повернути свою колишню спортивну славу – інтерв’ю з ним за посиланням.